Суд першої інстанції затвердив угоду про визнання винуватості між обвинуваченим, визнаним винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 369 КК України, та прокурором Київської окружної прокуратури міста Одеси. Відповідно до ст. 75 КК України обвинуваченого було звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням та встановленням іспитового строку тривалістю 2 роки і покладенням відповідних обов’язків, передбачених пунктами 1, 2 ч. 1 та п. 2 ч. 3 ст. 76 КК України.
Заступник керівника Одеської обласної прокуратури (далі – прокурор) подав апеляційну скаргу на цей вирок. Суд апеляційної інстанції відмовив у відкритті апеляційного провадження.
Прокурор оскаржив вирок суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції до Верховного Суду. Колегія суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі ВС передала кримінальне провадження на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Щодо права на касаційне оскарження вироку ВП ВС вказала, що Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод гарантує права та свободи приватним особам, а не державі. З огляду на це відповідні гарантії стосуються оскарження обвинуваченим, а не прокурором. Окрім цього, як акцентувала ВП ВС, визначена законом послідовність оскарження вироку суду першої інстанції не допускає перегляду в касаційному порядку вироку суду першої інстанції, який не було переглянуто в апеляційному порядку. Тож у цій справі вирок суду першої інстанції не може бути предметом перевірки суду касаційної інстанції.
Велика Палата ВС звернула увагу, зокрема, на те, що відповідно до ч. 2 ст. 473 КПК України наслідком укладення та затвердження угоди про визнання винуватості для прокурора є обмеження його права оскарження вироку згідно з положеннями статей 394 і 424 цього Кодексу. За результатами перевірки матеріалів провадження встановлено, що прокурор подав апеляційну скаргу на вирок суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого через м’якість, а також на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону. Натомість ч. 4 ст. 394 КПК України передбачає, що прокурор може оскаржити вирок суду першої інстанції на підставі угоди між прокурором та підозрюваним, обвинуваченим про визнання винуватості виключно з таких підстав:
– призначення судом покарання, менш суворого, ніж узгоджене сторонами угоди;
– затвердження судом угоди в провадженні, у якому згідно із ч. 4 ст. 469 КПК України угода не може бути укладена.
Тому ВП ВС констатувала, що суд апеляційної інстанції, враховуючи, що апеляційна скарга прокурора подана на судове рішення з підстав, не передбачених п. 2 ч. 4 ст. 394 КПК України, своєю ухвалою правильно відмовив у відкритті провадження за вказаною апеляційною скаргою відповідно до ч. 4 ст. 399 КПК України. Мотиви, зазначені в касаційній скарзі прокурора щодо наявності порушень, які дають йому повноваження на оскарження вироку на підставі угоди про визнання винуватості, відповідно до п. 2 ч. 4 ст. 394 КПК України Велика Палата ВС відхилила як необґрунтовані та такі, що жодним чином не доводять його права на оскарження такого вироку.
Отже, ВП ВС касаційне провадження за касаційною скаргою прокурора на вирок суду першої інстанції закрила, касаційну скаргу прокурора на ухвалу суду апеляційної інстанції залишила без задоволення, а вказану ухвалу – без змін.
Постанова ВП ВС від 29 березня 2023 року у справі № 947/10464/21 (провадження № 13-17кс22) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/110428154.
