Судья Конституционного Суда Украины, заслуженный юрист Украины Виктор Городовенко, специально для Вестника «Ассоциации следственных судей Украины» дал свою оценку судебному контролю за проведением следственных (розыскных) негласных следственных действий .
Предлагаем ознакомиться со статьей на языке оригинала.
Прозорість законодавчої регламентації та проведення слідчих (розшукових) та негласних слідчих (розшукових) дій, наявність визначених законом механізмів контролю за їх провадженням, поєднання у системі кримінального провадження гласних і негласних методів здобуття інформації про підготовлювані та вчинені злочини при одночасному посиленні конституційних гарантій прав і свобод особи стає ефективним інструментом протидії злочинності.
Правова регламентація гласних і негласних слідчих (розшукових) дій у Кримінальному процесуальному кодексі України спрямована на посилення правоохоронної функції держави та захисту прав і свобод окремих осіб, інтересів суспільства й держави від протиправних посягань, розширить можливості оперативно-розшукової діяльності, за умови дотримання конституційних гарантій прав особи [1].
Відповідно до Конституції України і міжнародних документів у галузі захисту прав людини та кримінальної юстиції підвищується роль суду в механізмі охорони прав та законних інтересів особи, що можуть бути обмежені на досудових стадіях кримінальною процесу. Традиційно вважається, що, крім функції правосуддя, суд у кримінальному процесі здійснює ще одну не менш важливу функцію — функцію судового контролю. Це означає, що судовий контроль у стадії досудового слідства носить гарантійний правоохоронний характер як стосовно людини, і громадянина, так і щодо правосуддя по кримінальних справах, оскільки він покликаний не допустити незаконного обмеження конституційних прав учасників кримінально-процесуальної діяльності, а у разі необхідності — швидко й ефективно їх відновити [1].
Судовий контроль – це регламентовані нормативно-правовими актами правовідносини, що виникають при його здійсненні між судом та оперативними підрозділами при виконанні їх функцій. Фактично це спосіб, у який суд при розгляді конкретного питання, конкретної справи має можливість реагувати на ті порушення, що допускаються у сфері здійснення владних повноважень, і відповідним чином корегувати правовідносини [1].
Сучасний судовий контроль представлений у низці міжнародних документів, зокрема, загальних документах ООН щодо захисту прав і свободи людини та організації правосуддя, документах Ради Європи, Європейського Союзу, що присвячені судовій системі. В Україні функцію контролю за обмеженням прав громадян віднесено до компетенції судових органів з прийняттям Основного Закону (1996 р.).
Згідно з новим КПК України зміна концепції досудового розслідування кримінальних правопорушень передусім полягає у розширенні повноважень його суб’єктів з одночасним посиленням процесуальних гарантій дотримання конституційних прав і свобод особи, а також забезпеченням функціонування надійних механізмів захисту та правової допомоги[1].
Після запропонованих новим КПК України змін, слідчий суддя набув статусу однієї з ключових фігур у кримінальному процесі, особливо на стадії досудового слідства, оскільки більшість процесуальних рішень приймається саме слідчим суддею. А виходячи із призначення слідчого судді в кримінальному процесі, всі слідчі та інші дії, які обмежують конституційні права людини, повинні проводитися виключно за його рішенням.
Під слідчими (розшуковими) діями в кримінальному процесі слід розуміти врегульовані нормами кримінально-процесуального права процесуальні дії, спрямовані на збирання і (або) перевірку доказів, здійснювані в певних стадіях кримінального процесу уповноваженою на те особою, яка несе персональну відповідальність за їх проведення.
Слідчі (розшукові) дії займають провідне місце в системі засобів пізнання обставин злочину у стадії досудового розслідування в кримінальному процесі України.
Системними ознаками слідчих (розшукових) дій є: 1) спрямованість цих дій на одержання фактичних даних про юридично значимі обставини кримінальної справи; 2) провадження слідчих (розшукових) дій особисто слідчим, який несе персональну юридичну відповідальність за їх обґрунтованість і законність. Відсутність однієї із цих ознак, робить неможливим включення процесуальної дії до системи слідчих (розшукових) дій. З цього слідує, що систему слідчих (розшукових) дій в кримінально-процесуальному праві складають: допит (ст.ст. 225, 352, 353, 351, 226, 354); пред’явлення особи для впізнання (ст.ст. 228, 229, 230); огляд (ст.ст. 237, 238, 239); ексгумація трупа (ст. 239); обшук (ст. 234); слідчий експеримент (ст. 240); освідування особи (ст. 241); проведення експертизи (ст. 242).
Слідчі (розшукові) дії слід відрізняти від негласних слідчих (розшукових) дій, які хоча і є їх різновидом, проте відомості про факт та методи їх проведення не підлягають розголошенню.
Найбільш істотних перетворень у новому кримінальному процесуальному законі зазнала система слідчих дій, що відбулися за рахунок уведення до її складу негласних слідчих (розшукових) дій. За походженням ці дії є оперативно розшуковими заходами, в основу яких покладено передбачену законодавством, із використанням специфічних методів та засобів, послідовність дій уповноважених суб’єктів, спрямованих на виявлення, розкриття та припинення протиправних посягань. Основним функціональним призначенням негласних слідчих (розшукових) дій в оновленій системі кримінального процесу України є забезпечення оптимальних шляхів використання у кримінально-процесуальному провадженні інформації, здобутої із використанням негласних сил та засобів, якими послуговується оперативно-розшукова діяльність.
Процесуалізація оперативно-розшукової діяльності є наслідком пошуків законодавчого вирішення проблем розбудови ефективного механізму протидії злочинності. Детальна правова регламентація кожної із визначених законом негласних слідчих (розшукових) дій, установлення процесуального керівництва прокурором над досудовим розслідуванням, забезпечення повноцінного судового контролю за організацією інтрузивних дій, процесуальні гарантії ознайомлення зацікавлених сторін з результатами їх провадження є беззаперечними аргументами у суперечці на користь того, що негласні слідчі (розшукові) дії не можуть виступати інструментом безпідставного кримінального переслідування [2].
На підтвердження вищенаведеного, маємо проаналізувати причини відмов у задоволенні клопотань щодо проведення негласних слідчих (розшукових) дій, принагідно, зазначимо, що слідчими суддями Апеляційного суду Запорізької області, з моменту набрання чинності новим КПК станом на 01 лютого 2013 року розглянуто 524 клопотання, з яких задоволено 491 клопотання, по 5-ти продовжено строк проведення дій, відмовлено у задоволенні 28 клопотань.
Причинами відмов у задоволенні клопотань були: необґрунтованість необхідності проведення негласних слідчих (розшукових) дій, недоведеність слідчим у клопотаннях неможливості отримання доказів без проведення зазначених дій, внесення клопотань слідчими, чиї повноваження не підтверджуються матеріалами кримінальних проваджень, порушення слідчим питання про проведення негласних слідчих дій по нетяжких злочинах, порушення підслідності, неналежне оформлення прокурором погодження клопотання, тощо.
На нашу думку, причиною зазначеного є недостатнє знання слідчими та прокурорами, які здійснюють повноваження прокурора в кримінальному провадженні у формі процесуального керівництва досудовим розслідуванням, положень глави 21 Кримінального процесуального кодексу України, зокрема щодо суті та мети цих дій, необхідності обґрунтування неможливості отримання відомостей іншим чином, а також про недостатнє розуміння винятковості застосування зазначених дій з урахуванням вимог статей 30, 31, 32 Конституції.
Так, наприклад, Слідчий СВ ЗМУ ГУМВС України в Запорізькій області звернувся до Апеляційного суду з клопотаннями про надання дозволу на проведення негласних слідчих (розшукових) дій – аудіо -, відеоконтроль особи та аудіо, відеоконтроль місця.
З клопотань вбачається, що особі, яка підозрюється у скоєнні вбивства, був обраний запобіжний захід у вигляді тримання під вартою в умовах слідчого ізолятору.
У ході допитів підозрюваний дав суперечливі свідчення щодо місцезнаходження знаряддя злочину – ножа.
Для пошуку, фіксації і перевірки під час досудового розслідування тяжкого злочину відомостей про підозрюваного та його поведінку, або тих, з ким він контактує, а також пошуку знаряддя злочину слідчий, посилаючись на ст.ст. 260, 270 КПК України, у клопотаннях просив надати дозволи на проведення негласних слідчих (розшукових) дій – аудіо-, відеоконтроль особи, яка знаходиться у камері слідчого ізолятору, та аудіо-, відеоконтроль місця – камери слідчого ізолятору.
Відповідно до п. 7 ч. 2 ст. 248 КПК України у клопотанні має бути наведено обгрунтування неможливості отримання відомостей про злочин та особу, яка його вчинила, в інший спосіб.
У клопотанні слідчий зазначає, що в інший спосіб отримати відомості про вчинений злочин, а також про знаряддя злочину неможливо.
Однак в обґрунтування такого твердження ніяких доводів не наведено.
Також за змістом п. 9 ч. 2 ст. 248 КПК України результатом проведення негласної слідчої (розшукової) дії має бути отримання доказів, які самостійно або в сукупності з іншими доказами можуть мати суттєве значення для з’ясування обставин злочину або встановлення осіб, які його вчинили.
Метою проведення негласних слідчих (розшукових) дій у клопотаннях зазначено пошук знаряддя злочину та встановлення осіб, з якими контактує підозрюваний. Однак слідчим у клопотанні не аргументовано, яким чином шляхом проведення даної дії в умовах слідчого ізолятора можна знайти знаряддя злочину.
Непоодинокими були випадки надходження до Апеляційного суду клопотань слідчих про проведення негласних слідчих (розшукових) дій без об’єктивної на те необхідності та виправданості.
Так, відмовлено у задоволенні клопотання слідчого СВ Шевченківського РВ про надання дозволу на проведення спостереження за встановленою слідством особою, яка скоїла злочин, передбачений ч. 3 ст. 185 КК України. Ця особа зображена на фотографії, зробленій фіксатором фотографій, вмонтованим у вхідні двері квартири потерпілого.
Обґрунтовуючи необхідність негласного спостереження за особою, слідчий посилається на те, що інформація про діяльність підозрюваного, встановлення відомостей про нього, його поведінку, встановлення осіб, з якими він контактує, може послужити розкриттю правопорушень в подальшому, а також встановити місцезнаходження викраденого майна.
У клопотанні слідчий також зазначає, що проведення візуального спостереження може надати додаткові докази щодо участі підозрюваного у скоєнні правопорушення.
Однак, в обґрунтування неможливості отримання зазначених відомостей іншим шляхом без проведення негласних слідчих (розшукових) дій ніяких доводів не наведено. Місцезнаходження викраденого майна можливо встановити іншим шляхом.
Крім того, обставини злочину та особа, яка його вчинила, встановлені. Підстави вважати, що в результаті проведення даної негласної слідчої (розшукової) дії можуть бути отримані докази, які самостійно або в сукупності з іншими доказами можуть мати суттєве значення для з’ясування обставин злочину, нічим не обґрунтовані.
Згідно з ч. 4 ст. 246 КПК виключно прокурор має право прийняти рішення про проведення такої негласної слідчої (розшукових) дії, як контроль за вчиненням злочину.
Відповідно до ч. 8 ст. 271 КПК України якщо при проведенні контролю за вчиненням злочину виникає необхідність тимчасового обмеження конституційних прав особи, воно має здійснюватися в межах, які допускаються Конституцією України, на підставі рішення слідчого судді згідно з вимогами цього Кодексу.
За змістом зазначеної частини статті 271 КПК у разі необхідності тимчасового обмеження конституційних прав особи при проведенні контролю за вчиненням злочину прокурор звертається до слідчого судді з клопотанням про дозвіл на проведення негласної слідчої (розшукової) дії згідно з вимогами статей 246-249 КПК.
Відповідно до положень глави 21 КПК до системи негласних слідчих (розшукових) дій проведення яких здійснюється за рішенням слідчого судді належать дії передбачені статтями 260, 263, 264, 267, 269, 270, 274 КПК оскільки в результаті проведення цих дій тимчасово обмежуються конституційні права громадян. В порушення зазначених норм слідчий Шевченківського РВ посилаючись на ст. 271 КПК звернувся до слідчого судді Апеляційного суду з клопотанням, погодженим з прокурором прокуратури Шевченківського району м. Запоріжжя про надання дозволу на проведення негласної слідчої (розшукової) дії — контроль за вчиненням злочину у формі оперативної закупки.
Оскільки слідчий не є суб’єктом внесення клопотання у порядку статті 271 КПК, а також у зв’язку з тим. що оперативна закупка не належить до негласних слідчих (розшукових) дій, які потребують дозволу слідчого судді у задоволенні клопотання було відмовлено.
Отже, аналіз актів внутрішнього законодавства та судової практики з питань судового контролю за проведенням слідчих (розшукових) і негласних слідчих дій дає підстави для висновку, що захист основних прав і свобод людини і громадянина в Україні шляхом здійснення контролю судом за їхнім дотриманням, досяг рівня міжнародних стандартів, а в системі юридичних гарантій захисту прав і свобод людини і громадянина набув особливого значення для забезпечення дотримання прав учасників кримінального процесу при розслідуванні злочинів.
Посилання:
1.Трофименко В.М., Туманянц А.Р. Судовий контроль за дотриманням прав і свобод людини при проведенні слідчих дій у житлі чи іншому володінні особи: Кримінальний процес та криміналістика: Вісник Харківського інституту регіонального управління та права [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://univer.km.ua/visnyk/653.pdf.
- Глушков В.О., Василинчук В.І., Скалозуб Л.П., Бортницька Л.В. Судовий контроль у процесу здійснення оперативно-розшукової діяльності.: Судова влада: Вісник Вищої ради юстиції. -2010. — № 9. – С. 41.
- Скулиш Є. Негласні слідчі (розшукові) дії за кримінально-процесуальним законодавством України: Актуально: Вісник Національної академії прокуратури України . -2012. — № 2. – С. 16.
- Скулиш Є. Негласні слідчі (розшукові) дії за кримінально-процесуальним законодавством України: Актуально: Вісник Національної академії прокуратури України . -2012. — № 2. – С. 22.
