Позивачка уклала договір купівлі-продажу майнових прав на квартиру в новобудові, згодом написала листа про його розірвання забудовнику, але відповіді не отримала і продовжила сплачувати кошти згідно з договором. Після того як забудовник повідомив листом про припинення договору з ініціативи покупця, позивачка направляла листи про відмову від розірвання договору, сплатила всю суму за квартиру, тому вважала договір діючим і дійсним.
Вона просила суд, зокрема, визнати недійсними окремі пункти договору, визнати дії відповідача щодо припинення договору незаконними, визнати за нею майнові права на квартиру.
Місцевий суд відмовив у задоволенні позову.
Апеляційний суд змінив попереднє рішення, відмовив у задоволенні позову з інших мотивів.
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду визнав недійсним п. 4.8 договору в частині того, що в разі розірвання договору з ініціативи покупця продавець повертає покупцеві суму здійснених ним платежів, зменшену на 25 %, у задоволенні решти вимог відмовив, виклавши мотивувальну частину в редакції своєї постанови, в якій указав на таке.
Закріплюючи принцип свободи договору, законодавець встановив і його обмеження.
Неустойка є видом забезпечення виконання зобов’язання та правовим наслідком його порушення (мірою цивільно-правової відповідальності). По своїй суті неустойка — це конструкція, яка є видом забезпечення виконання зобов’язання та правовим наслідком його порушення (мірою цивільно-правової відповідальності). Неустойка (штраф чи пеня) може бути передбачена для забезпечення виконання зобов’язання.
Законодавець пов’язує її стягнення саме з порушенням зобов’язання. Тому недопустимо встановлювати неустойку (штраф чи пеню) за правомірну відмову від виконання зобов’язання або односторонню відмову від договору.
У справі, що переглядалася:
– у п. 4.8 договору фактично передбачено штраф за односторонню відмову від договору покупцем;
– це суперечить сутності неустойки, оскільки її встановлення не допускається за правомірну відмову від виконання зобов’язання або односторонню відмову від договору;
– часткова недійсність п. 4.8 договору в частині встановлення штрафу не має наслідком недійсності інших частин правочину.
Щодо інших позовних вимог КЦС ВС указав на таке.
Згідно з п. 6 ст. 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.
Верховний Суд навів попередню практику, в якій застосовується доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки).
Договір є обов’язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України). З укладенням договору та виникненням зобов’язання його сторони набувають обов’язки (а не лише суб’єктивні права).
Слід розмежовувати правові наслідки недійсності правочину і правові наслідки виконання недійсного правочину; до правових наслідків недійсності правочину належить те, що він не створює юридичних наслідків. Окрім цього, якщо у зв’язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною; правові наслідки виконання двостороннього недійсного правочину охоплюють собою двосторонню реституцію; законом можуть бути встановлені особливі умови застосування наслідків, визначених у ст. 216 ЦК України, або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів. Законодавець лише в окремих випадках передбачає таку конструкцію, як відновлення чинності правочину.
У справі, що переглядалася:
– позивачка відмовилася від договору, і він припинений внаслідок односторонньої відмови покупця;
– позивачка не довела підстав для визнання недійсними пунктів 3.1, 4.5, 4.5.1, 4.7 договору, а тому суди обґрунтовано відмовили в задоволенні цих позовних вимог;
– часткова недійсність п. 4.8 договору не зумовлює визнання його чинним (діючим, не припиненим).
Постанова Верховного Суду від 21 квітня 2021 року у справі № 552/6997/19 (провадження № 61-1280св21) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/96484121.

ОСТАВЬТЕ ОТВЕТ

Please enter your comment!
Please enter your name here