Для багатьох розлучення пов’язані з нескінченними судовими розглядами, скандалами, викликаними поділом майна та невиплаченими аліментами.
Сімейний кодекс передбачає значно простіший шлях урегулювання прав, обов’язків та майнових відносин як у шлюбі, так і після його розірвання.
Глава 10 Сімейного кодексу України (далі – СК України) передбачає врегулювання майнових відносин між подружжям, визначенні їхніх майнових прав та обов’язків шляхом укладання шлюбного договору.
Відповідно до статті 92 далі – СК України шлюбний договір може бути укладено особами, які подали заяву про реєстрацію шлюбу, а також подружжям.
Але в будь-якому разі договір набуває чинності з моменту реєстрації шлюбу.
Отже, люди, які надають перевагу фактичним шлюбним відносинам, не можуть урегульовувати свої правові та майнові відносини таким чином.
Проте, деякі українці продовжують відхрещуватись від них, забобонно вважаючи такі договори передвісником розлучення, руйнації довіри та почуттів між закоханими. Пропонуємо поглянути на сталий стереотип під іншим кутом та з кінцями його зруйнувати.
Багато людей дивиться на шлюбні договори лише через призму страху втрати майна у випадку розлучення. Насправді це досить вузьке бачення питання. Шлюбний договір дійсно може значно спростити процес розлучення, якщо, наприклад, закріпити в ньому положення щодо правового режиму майна, набутого під час перебування в зареєстрованому шлюбі.
Зокрема, сторони можуть домовитися про непоширення на майно, набуте ними за час шлюбу, положень статті 60 цього СК України і вважати його спільною частковою власністю або особистою приватною власністю кожного з них.
Подружжя в договорі також може визначити порядок користування грошовими коштами (заощадження, витрати на лікування, подорожі, страхування). Наприклад, можна передбачити спільний сімейний бюджет або навпаки, визначити зарплату особистою приватною власністю кожного з подружжя.
Крім того, в договорі можна прописати порядок використання належного подружжю або одному з них майна для забезпечення потреб їхніх дітей, батьків, дітей від попереднього шлюбу, утриманців; обов’язок надання утримання одному з подружжя незалежно від непрацездатності та потреби у матеріальній допомозі; особливості використання майнових прав і обов’язків не тільки по відношенню один до одного, але й і як батьків (такі положення у ніякому разі не мають зменшувати обсяг прав дитини); обсяг та виплату аліментів на дитину у разі розлучення тощо.
При укладанні шлюбного договору обидві сторони захищені, бо:
- його положення не можуть бути змінені в односторонньому порядку з нотаріусом, бо питання вирішується або вдвох, або через суд;
- партнер не може в односторонньому порядку вийти з договору;
- положення шлюбних договорів не можуть ставити одного з подружжя у надзвичайно невигідне матеріальне становище;
- положення договору не можуть регулювати особисті відносини.
Уклавши шлюбний договір сторони звільняються від тривалих судових розглядів після розлучення.
І пам’ятайте, шлюбний договір має бути обов’язково формою волевиявлення обох підписантів у письмовій формі та посвідчений у нотаріуса.