Останні рішення Європейського суду встановлюють процедуру майбутнього розгляду заяв проти Росії. Російська Федерація більше не є учасником Європейської конвенції з прав людини. Протягом останніх місяців Європейський суд з прав людини ухвалив кілька рішень, які встановлюють деякі керівні процесуальні принципи для розгляду справ проти Росії, які підпадають під його юрисдикцію.
Станом на 1 лютого 2023 року 16 730 заяв, поданих проти Росії, перебувають на розгляді органу, який приймає рішення. ЄСПЛ, зокрема, виніс рішення у двох справах Великої палати та двох справах Палати: Федотова та інші проти Росії [ВП] (17 січня 2023 року), Україна та Нідерланди проти Росії [ВП] (25 січня 2023 року), Кутаєв проти Росії та Свєтова та інші проти Росії (24 січня 2023 року).
По суті, ці рішення пояснюють, що:
- Суд має компетенцію розглядати справи щодо дій або бездіяльності, які мали місце до 16 вересня 2022 р., дати, коли Росія перестала бути учасником Європейської конвенції;
- після припинення повноважень судді від Росії Суд призначить суддю ad hoc з числа діючих суддів для розгляду справ, поданих проти Росії в межах його юрисдикції;
- Суд може продовжити розгляд заяв, якщо російська влада не співпрацює з ним;
- Відмова держави-відповідача ефективно брати участь у провадженні не призводить автоматично до прийняття вимог заявника. Проте Суд має переконатися в тому, що позов є фактично та юридично обґрунтованим.
Є вісім міждержавних справ щодо Росії, які залишаються головним пріоритетом для Суду:
- Грузія проти Росії (II) (стаття 41 – справедлива сатисфакція);
- Грузія проти Росії (IV);
- Україна проти Росії (щодо Криму);
- Україна та Нідерланди проти Росії;
- Україна проти Росії (VIII);
- Україна проти Росії (IX);
- Росія проти України;
- Україна проти Росії (X).
Наразі в Суді також знаходиться близько 16 700 індивідуальних заяв проти Росії. Справи, вирішені за останні місяці, висвітлюють три основні процесуальні питання: юрисдикція Суду; питання про те, як діяти з огляду на те, що посада обраного судді щодо Росії припинила своє існування, а список суддів ad hoc більше не діє; а також наслідки відмови російської влади співпрацювати у провадженні щодо незавершених справ.
Зокрема, 17 січня 2023 року Суд вперше – у своєму рішенні Великої палати у справі «Федотова та інші проти Росії» (заява № 40792/10 та дві інші) – вирішив питання про те, чи він все ще компетентний розглядати справи, поданої щодо Росії. У цій справі Суд підтвердив, що він має юрисдикцію розглядати цю справу, оскільки факти, що призвели до стверджуваних порушень Конвенції, мали місце до 16 вересня 2022 року, дати, коли Росія перестала бути учасником Європейського суду. Правова основа для такого висновку міститься в статті 58 § 2 Європейської конвенції у поєднанні з §§ 1 і 3 цього положення, як це відображено в Резолюції Суду від 22 березня 2022 року. Стаття 58 застосовується до ситуацій, коли Рада держава-член Європи перестає бути Договірною стороною Конвенції шляхом виходу або виключення з Ради Європи та/або денонсації Європейської конвенції. У своїй Резолюції від 22 березня 2022 року Пленум заявив, що Європейський суд залишається компетентним розглядати заяви, спрямовані проти Росії щодо дій та бездіяльності, які можуть становити порушення Конвенції, за умови, що вони мали місце до 16 вересня 2022 року. Суд підтвердив цей підхід до юрисдикції 24 січня 2023 року у двох рішеннях Палати (Кутаєв проти Росії (№ 17912/15) та Свєтова та інші проти Росії (№ 54714/17)).
В обох цих рішеннях він також торкався питання про призначення судді ad hoc у російських справах після 16 вересня 2022 року, враховуючи, що посада російського судді припинила своє існування, а список російських суддів ad hoc більше не був дійсним. Зокрема, сторони були поінформовані про те, що Суд має намір призначити одного зі своїх діючих суддів діяти як суддя ad hoc для розгляду їхніх заяв і застосувати той самий підхід до інших заяв проти Росії, щодо яких Суд залишався компетентним.
Уряду-відповідачу було запропоновано надати коментарі, але вони не надали жодних коментарів. Відповідно, Голова Палати вирішив призначити суддю ad hoc з числа діючих суддів, застосовуючи за аналогією правило 29 § 2 (b). Такий підхід до призначення судді ad hoc у російських справах було підтверджено у рішенні Великої палати від 25 січня 2023 року у міждержавній справі Україна та Нідерланди проти Росії (№ 8019/16, 43800/14 та 28525/ 20, див. пункти 39 і 40 рішення).
Далі Суд виклав свій підхід до будь-якої неспроможності держави-відповідача співпрацювати в поточних провадженнях у справах після березня 2022 року, спираючись на загальне зобов’язання держав співпрацювати з Судом і надавати всі необхідні умови для ефективного розгляду заяв (статті 34 і 38 Конвенції та правило 44A Регламенту Суду). Зокрема, у справі «Свєтова та інші» від 24 січня 2023 року було підтверджено, що відмова Уряду співпрацювати у провадженні – через ненадання письмових зауважень – не завадила Суду розглянути справу. Суд зазначив, що, незважаючи на те, що Росія перестала бути учасником Конвенції, вона все ще зобов’язана співпрацювати у справі, оскільки події відбулися до граничної точки 16 вересня 2022 року.