Адвокат Евгений Морозов поделился практическими аспектами уплаты судебного сбора в случае обжалования действий или решений исполнительной службы с учетом практики Верховного Суда. Публикуем заметку автора на языке оригинала.
30 січня 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 2-3280/1, провадження № 61-1356 св 18 (ЄДРСРУ № 72073910) досліджував питання щодо сплати судового збору при подачі скарги на дії державного виконавця.
Суд вказав, що статтями 3, 4 Закону України «Про судовий збір» (у редакції, чинній на момент звернення з апеляційною скаргою) визначено об’єкти справляння судового збору, його розміри та перелік позовних заяв чи інших заяв, передбачених процесуальним законодавством, за подання яких судовий збір не справляється.
ВАЖЛИВО: Враховуючи, що провадження з виконання судових рішень є завершальною і невід’ємною частиною (стадією) судового провадження по конкретній справі, в якій провадження за скаргою не відкривається, а за подання позовної заяви сплачено відповідний судовий збір, ні розділом VII ЦПК України (у редакції, чинній на момент звернення з апеляційною скаргою), ні Законом України «Про судовий збір» (частина перша статті 3) не передбачено необхідність сплати судового збору за подання скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби, то за подання скарги судовий збір не сплачується.
Перелік позовних заяв (заяв, скарг, дій), за подання яких до суду або за вчинення яких судом встановлено ставки судового збору, за своїм змістом є вичерпним. Отже, справляння судового збору з інших позовних заяв (заяв, скарг), що подаються до суду, не зазначених у частині другій статті 4 Закону України «Про судовий збір» (у редакції, чинній на момент звернення з апеляційною скаргою), не передбачено, зокрема й за подання скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби.
У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства. Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист. Згідно із пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства в Україні є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках — на касаційне оскарження судового рішення. Конституційний Суд України у Рішенні від 11 грудня 2007 року № 11-рп/2007 зазначив, що реалізацією права особи на судовий захист є можливість оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій. Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина (абзац третій підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини).
Конституційні гарантії захисту прав і свобод людини і громадянина в апеляційній інстанції конкретизовано в главі 1 розділу V ЦПК України (у редакції, чинній на момент звернення з апеляційною скаргою), де врегульовано порядок і підстави для апеляційного оскарження рішень і ухвал суду в цивільному судочинстві.
Судові процедури повинні бути справедливими (стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод), так як особа безпідставно не може бути позбавлена конституційного права на апеляційне оскарження рішення суду (статті 13 ЦПК України, в редакції, чинній на момент звернення з апеляційною скаргою).
Отже повернення без належних правових підстав апеляційної скарги є порушенням право скаржника на судовий захист.
ВИСНОВОК: Аналіз вказаних правових норм дає підстави зробити висновок, що скаржник звільнений від сплати судового збору не лише на стадії подання скарги на дії державної виконавчої служби, а й у разі подання ним апеляційної скарги на прийняте за результатами розгляду скарги рішення.
