Підозрюваний, обвинувачений, засуджений не мають права відмовитися від апеляційної чи касаційної скарги захисника. У разі незгоди із скаргою (обґрунтуванням, мотивами, вимогами скарги тощо), клієнт адвоката має право заявити про це до або під час судового засідання і суд має право врахувати їх позицію при вирішенні скарги.
Такого висновку дійшла Об`єднана палата Касаційного кримінального суду Верховного Суду (справа № 481/1754/18, провадження № 51-1579 кмо 20), передає інформаційний ресурс «ECHR. Ukrainian Aspect».
Ця позиція піднімає правову проблему на межі кримінальних процесуальних норм та законодавства про адвокатуру та адвокатську діяльність. Підхід до її розв’язання слід шукати і в практиці Європейського суду з прав людини.
Так, частиною 3, пункту c, статті 6 (Право на справедливий суд) Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено кожний обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення, зокрема, має право захищати себе особисто чи використовувати юридичну допомогу захисника, вибраного на власний розсуд, або – за браком достатніх коштів для оплати юридичної допомоги захисника – одержувати таку допомогу безоплатно, коли цього вимагають інтереси правосуддя.
Ця норма є особливим аспектом права на справедливий судовий розгляд (див. «Дворскі проти Хорватії» (Dvorski v. Croatia) [ВП], § 76; «Коррейя де Матос проти Португалії» (Correia de Matos v. Portugal) (ухв.); «Фуше проти Франції» (Foucher v. France), § 30). Він гарантує, аби провадження проти обвинуваченого не здійснювалось без його належного представництва з метою захисту («Пакеллі проти Німеччини» (Pakelli v. Germany), звіт Комісії, § 84). Цей пункт передбачає три окремі права: 1) право захищати себе особисто, 2) право використовувати допомогу захисника, вибраного на власний розсуд, і 3) право одержувати допомогу захисника безоплатно («Пакеллі проти Німеччини» (Pakelli v. Germany), § 31).
Крім цього, беззаперечним є те, що захисник має дотримуватися ст. 8 Правил адвокатської етики і діяти, виходячи з переваги інтересів клієнта. У цьому питанні Позиція ЄСПЛ зводиться до хото, що із незалежності адвокатури від держави слідує, що поведінка захисника стосується в основному обвинуваченого і його адвоката: держава-учасниця має втручатись тільки тоді, коли неспроможність державного захисника стає очевидною, або якщо про це буде належно повідомлено у інший спосіб («Імбріошіа проти Швейцарії» (Imbrioscia v. Switzerland), § 41; «Дауд проти Португалії» (Daud v. Portugal), § 38). Відповідальність держави може бути задіяна тоді, коли адвокат просто перестає діяти на користь обвинуваченого («Артіко проти Італії» (Artico v. Italy), §§ 33 і 36) або не дотримується суто формальної умови, якщо це не можна вважати помилковою поведінкою або звичайним недоліком аргументації («Чекалла проти Португалії» (Czekalla v. Portugal), §§ 65 і 71) Див. Посібник із статті 6 Європейської конвенції з прав людини. Право на справедливий суд (кримінально-процесуальний аспект.
