«Новая украинская школа»: что изменилось для детей, родителей и учителей?

«Не позволяйте школе мешать вашему образованию»

(Марк Твен).

Як мамі 5-річного хлопчика, який у наступному році стане першачком, для мене є дуже важливим питання – «Що таке «Нова українська школа? Що змінилося? І як наші діти зможуть психологічно звикнути до навчання та чи буде воно якісним?».

Адже школа – це період формування та становлення особистості, закладення моральних та культурних цінностей, кругозору, коли в дитину можна не лише «вложити знання», а й зацікавити вчитися впродовж життя або навпаки «відбити охоту до навчання». Але як зацікавити дітей та що пропонує «нова українська школа»?

І. ЗМІНА ЦІННОСТЕЙ І ЧАСУ НАВЧАННЯ. Проблеми у навчанні, що існують – це перевантаження предметами з суто навчального матеріалу, який діти не вміють застосовувати в житті. Мені особисто досі не зрозуміло для чого ми вивчали корінь квадратний із числа чи інтеграли і як їх застосовувати у повсякденному житті? Дитині не достатньо дати лише знання, її потрібно навчити користуватися ними і розуміти їх необхідність.

Повна загальна середня освіта в Україні є обов’язковою, навчання, починаючи з першачків 2018 року, триватиме 12 років та поділено на три рівні середньої освіти:

• початкова освіта – тривалістю 4 роки (початкова школа);
• базова середня освіта – тривалістю 5 років (гімназія);
• профільна середня освіта – тривалістю 3 роки (ліцей, коледж, технікум).

Профільна середня освіта буде підготовкою до майбутньої професії. Старшокласники (учні після 9-го класу) будуть обирати одне з двох спрямувань навчання. Перше – академічне навчання з поглибленим вивченням окремих предметів з орієнтацією на продовження навчання в університеті. Друге – професійне – орієнтоване на ринок праці з урахуванням здібностей і потреб учнів, забезпечує отримання першої професії. При цьому перший рік профільної середньої освіти для дітей буде перехідним та вони зможуть поміняти академічне спрямування на професійне, і навпаки. Після закінчення профільної середньої освіти – діти можуть продовжити навчання у вищому навчальному закладі чи почати працювати. Якщо дитина вирішить здобувати освіту бакалавра, то витратить на неї лише три роки замість теперішніх чотирьох. Тобто, загальна кількість часу на здобуття середньої та вищої освіти не зміниться.

Збільшення терміну навчання та орієнтація на здібності дітей повинне зменшити перевантаження предметами. Проте це питання я поставила батькам першокласників 2018 року. І мене вразила відповідь, що у дитини – першокласника три рази на тиждень по п’ять уроків, які закінчуються близько 14.00, та в інші два дні – по чорити уроки. Відповідно про яке розвантаження ми говоримо? Навчання ж не полягає у «начитці» матеріалу за певну кількість годин, дитина має зацікавитись, сприйняти матеріал. Діти у віці 6 років дуже швидко «переключаються» і володіти їх увагою дуже важко, особливо з 09.00 до 14.00 хоча і з перервами та іграми, враховуючи, що за словами батьків в класах буває і по 35 дітей. Домашні завдання «не задають» замість цього вчителі у мобільних  групах — мессенджерах «Viber», «Telegram» та інші пишуть, що діти проходили впродовж навчального дня – які сторінки повинні були написати або прочитати. Відповідно батьки перевіряють чи всигла їх дитина написати та прочитати те, що вона повинна була зробити в класі. Якщо не встигла, – то пишуть і читають вдома. Батьки, з якими я спілкувалась, — говорять що дитина фізично в такому віці не встигає написати до 10 рядків у класі, а вчитель, у якого в класі до 30 дітей – не може допомогти кожному індивідуально впродовж уроку. Тому «домашніх завдань» ніби-то немає, але дитина виконує вдома те, що не встигла в школі. Таким чином – термін навчання збільшився, а навантаження залишилося.

ІІ. МОТИВАЦІЯ І ПЕРЕНАВЧАННЯ ВЧИТЕЛІВ. Закон передбачає збільшення заробітної плати вчителя, перенавчання (перепідготовку) вчителя. Учитель має право самостійно обирати спосіб підвищення кваліфікації: курси, семінари, вебінари, онлайн-курси, конференції, самоосвіта. Держава це частково профінансує. Крім того, завдяки сертифікатам вчитель отримає 20% надбавки до зарплати. Вчителів потрібно зацікавити, щоб вони з радістю навчали і «хотіли навчати» наших дітей.

ІІІ. ПЕДАГОГІКА ПАРТНЕРСТВА. Новий підхід передбачає партнерство і наставництво у відносинах між учителем і учнями, підтримку дітей, розвиток у них критичного мислення, самоповаги і впевненості в собі. Учитель має стати другом, оцінки розглядатимуться як рекомендація, а не як осуд. Вчителі використовують зелену ручку замість червоної, щоб вказувати на те, що дитина робить добре. Всі оцінки – позитивні, а помилка – це досвід, навчання і розвиток.

IV. ГОТОВНІСТЬ ДО ІННОВАЦІЙ. Інновації в даному випадку не тільки технологічні, хоча є класи першачків, навчання у яких здійснюється з використанням планшетів, інтерактивних дошок тощо. Часто є великий цифровий розрив між учнем та вчителем. Є педагоги, що не вміють використовувати сучасні засоби, спільно працювати онлайн, робити і готувати презентації, наукові проекти. Над цим потрібно працювати, навчатися разом з дітьми.

V. АВТОНОМІЯ ШКОЛИ І ВЧИТЕЛЯ. На державному рівні будуть визначатися стандарти освіти та забезпечення моніторингу освіти. Адіміністративні та навчально-методичні повноваження делегуються закладу освіти. Школи самостійно формують освітні програми, складають навчальні плани і програми з навчальних предметів відповідно до стандартів середньої освіти, обирають підручники, методики навчання і виховання. Вчитель вільний у виборі, як саме вчити дітей, закон дозволяє користуватися власними планами та рекомендує лише дотримання стандартів.

VI. ФІНАНСУВАННЯ ОСВІТИ. У питанні фінансування реформи освіти в Міністерстві освіти великі надії покладались на децентралізацію. Державне фінансування надаватиметься місцевим органам самоврядування на засадах співфінансування:

• 70/30 – для шкіл в містах обласного значення.
• 90/10 – для шкіл в районах.
• 95/5 – для шкіл в гірській місцевості та на лінії зіткнення.

Тобто місцеві органи влади мають дофінансувати 30, 10 та 5% вартості обладнання відповідно. Кошти розприділяються між усіма областями залежно від кількості учнів в області.

В законі про освіту також передбачене положення «гроші ходять за дитиною», тобто, що держава платитиме за освіту дитини навіть в приватних навчальних закладах. Проте, поки що ця новація не працює.

Міністерство оприлюднило як має виглядати «Нова українська школа», анонсувало нові парти і стільці, які можуть регулюватися по висоті, щоб зберігати правильну поставу в учнів, обладнання кабінетів інтерактивними дошками, навчання першачків у класах з використанням планшетів тощо. На практиці до 1 вересня 2018 року школи не всигли обладнати приміщення класів відповідними меблями, батьки скаржаться на невисоку якість парт, стільців, іншого обладнання, за планшети батьки здійснювали оплату, але справа в неоплаті, а в якості планшетів, частина яких після місяця навчання уже несправна. «Зона відпочинку» для дітей в багатьох класах складає підвіконник, на якому лежать кілька наборів ігр, і кілька стільців стоять поряд, оскільки в класі, в якому навчаються 30 дітей важко розмістити навіть парти. Невеликі приміщення класів не пристосовані до запропонованого зонування.

Як висновок – хочу сказати, що проблем дуже багато. Проте зміна цінностей не відбувається легко і швидко. Діти змінюються і школа повинна змінюватися разом з ними, і більше автономії і свободи у діях вчителя повинне цьому сприяти. Не всі вчителі готові до експериментів, і наявний досвід нелегко змінити і пристосувати до нових умов. Однозначно – вчитися потрібно буде разом: і батькам, і вчителям, і звичайно дітям.

Галина Кучеренко,

Адвокат компанії KVADRA PRAVO