Позивач після смерті батька не звернувся у встановлений законом строк до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини. Згодом він дізнався про заповіт батька, після чого звернувся до нотаріуса із такою заявою. Однак нотаріус відмовив позивачеві через пропуск строку для прийняття спадщини, тому позивач просив суд визначити йому додатковий строк для цього.
Суд першої інстанції частково задовольнив позов, визначив додатковий строк для подання до нотаріальної контори заяви про прийняття спадщини.
Апеляційний суд скасував рішення районного суду та відмовив у задоволенні позову, мотивуючи це тим, що незалежно від наявності заповіту позивач є спадкоємцем першої черги за законом і відсутність відомостей про існування заповіту ніяким чином не впливала на його волевиявлення щодо подання заяви про прийняття спадщини за законом.
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду скасував постанову апеляційного суду та залишив у силі рішення суду першої інстанції, зробивши такі правові висновки.
Позивач є спадкоємцем першої черги за законом, на час смерті спадкодавця з ним не проживав, заяви про прийняття спадщини або відмови від неї у визначений законом строк не подавав, про смерть батька був достовірно обізнаний і не заперечував, що не мав наміру оформлювати спадкові права після його смерті за законом.
Згідно із ч. 1 ст. 1269, ч. 1 ст. 1270 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, у строк шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини, має подати нотаріусу або уповноваженій на це посадовій особі заяву про прийняття спадщини.
Таким чином, право на спадщину виникає з моменту її відкриття і закон зобов’язує спадкоємця, який постійно не проживав зі спадкодавцем, у шестимісячний строк подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.
Згідно зі ст. 1272 ЦК України поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є причини, які пов’язані з об’єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.
Оскільки позивач не знав про заповіт, а нотаріус про заповіт йому не повідомив, то суд першої інстанції правильно вказав на те, що нотаріус на порушення Закону України «Про нотаріат», п. 2.2 гл. 9, пунктів 2.2 і 3.2 гл. 10 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5, не вчинив дій для розшуку спадкоємця, зокрема й засобами публічного оголошення або повідомлення у пресі, якщо йому не було відомо про місце проживання або місце роботи спадкоємця.
Суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність об’єктивних, непереборних, істотних труднощів для подання позивачем заяви про прийняття спадщини в межах передбаченого законодавством строку, зокрема те, що він не проживав спільно зі спадкодавцем, не мав спільного побуту, не знав про заповіт на своє ім’я і дізнався про нього вже після спливу передбаченого законом строку для прийняття спадщини, нотаріус про заповіт позивача не повідомив, що свідчить про поважність причини пропуску такого строку.
Постанова Верховного Суду від 22 грудня 2021 року у справі № 703/4978/19 (провадження № 61-13783св21) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/102221522.
Із цією та іншими правовими позиціями Верховного Суду можна ознайомитися в Базі правових позицій Верховного Суду – lpd.court.gov.ua/login.
