Як часто здійснюючи правосуддя, судді стикаються з вимогами процесуального закону, який начебто призваний допомогти здійснювати останньому правосуддя, однак на практиці з’ясовується, що норма закону не сприяє ефективному правосуддю. Регулюючи відповідні правовідносини закон окрім неясності та суперечливості іноді має недолік у вигляді неефективності. Очевидно це є об’єктивним наслідком швидкоплинного життя, коли норма закону не відповідає часу, сьогоденню.
Кожний суддя, реалізуючи свої повноваження намагається створити належні умови для здійснення правосуддя, оскільки це є його як професійним так і моральним обов’язком. Однак іноді він поставлений у певні законодавчі умови, які не допомагають йому у відповідній діяльності.
Все це призводить до бажання висловити свої думки про необхідність змін до Закону. Свою експертну думку вислови і суддя Малиновського районного суду міста Одеси Олександр Гарський.
Необхідність будь-яких змін у законодавство є перш за все наявність таких змін у суспільному житті. Область явищ дня і застосувань права все розширюється і становиться більш різноманітною. Змінюються як суспільні відносини так і свідомість кожної людини. Відповідно, є очевидним, що життя людини є набагато складнішим ніж будь-яка норма права, яка регулює таке життя, навіть виписана найкращими та видатними державними діячами нації.
Приймаючи у 2012 році новий кримінальний процесуальний Закон законодавець очевидно намагався забезпечити захист прав особи в кримінальному провадженні, для чого імплементував деякі Європейські стандарти кримінально – процесуального судочинства інших держав та створив цілу низку процедур та обрядів, які гарантують особі яка так чи інакше втягнута в кримінальний процес захист її прав. Разом з тим, все це було об’єднано на ґрунті застарілого радянського процесу, оскільки структура процесу фактично залишилась незмінною, окрім виключення деяких стадії кримінального процесу та створення певних нових інституцій. Таким чином, відбувся вплив правових традицій Радянського Союзу на створення нових процесуальних форм незалежної України. Можливо стверджувати, що такі тенденції мають об’єктивний характер, оскільки важко створити щось нове не використовуючи досвід старих правил. У новій правовій системі завжди присутні елементи старої і зачатки нової системи.
Такий симбіоз на практиці показав певні труднощі у виконанні поставлених перед ним амбітних цілей. Нажаль, нові форми, процедури та обряди, поєднанні із старими формами і обрядами певним чином ускладнили розслідування кримінальних проваджень і їх розгляд у суді, про що свідчить сумна статистика розгляду судами кримінальним проваджень, розгляд слідчим суддями клопотань, заяв і скарг, як органів досудового розслідування, так і інших учасників кримінального провадження, а також залишок справ у судах.
Головним упущенням необхідно виділити втрату ефективності кримінального процесу, його нездатність виконувати свої ж завдання захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень. Про забезпечення швидкого та повного розслідування взагалі не йдеться. Іноді здається, що швидке і повне розслідування це поняття які взагалі не стосуються кримінального процесу.
Переходячи до предмету теми, представляємо для розгляду у публічній дискусії питання ухвалення судових рішень, як судом так і слідчим суддею у нарадчій кімнаті.
Питання ухвалення судового рішення, є одним із найважливіших у кримінальному процесі і не тільки тому, що сторони і суспільство чекають на таке рішення суду, але й тому, що це результат судового розгляду, яким підведені підсумки діяльності суду і є актом яким завершується правосуддя. Тобто фактично це результат правосуддя.
Натомість правосуддя це складний процес, який не можна розглядати як миттєвий процес. У такому процесі є певні стадії, які мають свої особливості і які безпосередньо зв’язані з прийняттям судом судових рішень.
Нажаль ухвалення судових рішень у нарадчій кімнаті відповідно до ст. 371 КПК, є рудиментом радянських часів, перенесений з КПК 1960 року, який не був позбавлений не тільки формальних законодавчих рис, але й змісту який не відповідає сьогоденню.
Для того, щоб з’ясувати зміст такого інституту, необхідно простежити його історичний розвиток і взаємозв’язок з сучасними нормативними положеннями.
Мабуть вперше інститут нарадчої кімнати, як особливе приміщення де проходить нарада суддів і присяжних і яка призвана створити умови для постановлення судового рішення з’явився у «Статуті кримінального судочинства 1864 року» за часів Царської Росії. Так, відповідно до Статуту кримінального судочинства 1864 року, за загальним порядком після того, як дебати закінчені, суд приступає до постановки вироку. Сама процедура постановлення вироку не однакова. Відмінність залежала від важливості кримінальної справи, складності того порядку, який передував постановленню вироку. Найбільш простий порядок зустрічається в розгляді місцевих судів, де суддя, вислухавши пояснення сторін, негайно постановляє вирок по суті справи, спершу у формі короткого, а потім повного вироку. Короткий вирок негайно оголошується сторонам.
Однак чим складніше справа, тим складніше і порядок постановлення вироку. Так, в окружному суді, який розглядав справу без присяжних засідателів, ця процедура складніша, ніж у мирових суддів, вона має дві частини: після закінчення судового слідства і проведення дебатів ставляться питання про винність і покарання, а також про інші наслідки злочинного діяння, і суд, який поставив ці питання, після отримання думок і заперечень сторін, видаляється до нарадчої кімнати, де ухвалює рішення (проводиться голосування членів суду). Після вирішення всіх питань, що випливають із справи, негайно складається резоляція (на прикладі сьогодення резолютивна частина судового рішення), в якій зазначаються час, місце і склад суду, імена підсудних і сутність вироку. Склавши резолюцію, суд повертається в судове засідання і проголошує її публічно. Після цього, повинен бути виготовлений детальний вирок, який оголошується в публічному засіданні, в день, який визначений при оголошенні резолюції /ст. ст. 829-834 Статуту кримінального судочинства 1864 року/. Коли справа розглядається за участю присяжних засідателів, то постановлення судового рішення складається з: 1)постановки питань присяжним засідателям; 2)заключної промови головуючого; 3)вирішення і оголошення відповідей присяжних засідателів (рішення); 4) постановка питань про покарання; 5) вирішення їх судом і постановлення на підставі відповідей резолюції або вироку суду; 6)оголошення вироку суду.
Тобто ми можемо побачити, що ухвалення (постановлення) судового рішення перебуває у залежності від певних умов, які впливають на порядок ухвалення і оголошення судового рішення. Серед таких умов очевидно можливо виділити предметну підсудність (в залежності від судового відомства) та складність справи, на яку впливає і тяжкість кримінального правопорушення. Разом з тим, у будь-якому випадку суд має право оголосити спочатку резолюцію (короткий вирок), що за змістом є фактично резолютивною частиною судового рішення, в якому викладається лише короткий зміст прийнятого рішення.
У радянські часи, перший кримінально-процесуальний кодекс УСРР був прийнятий 13.09.1922 року Постановою Всеукраїнського Центрального Виконавчого Комітету і який був введений в дію з 20.09.1922 року, де вперше термін нарадча кімната з’являється в статті 314 КПК (Після закінчення дебатів сторін, але до видалення суду в нарадчу кімнату, сторони мають право подати суду в письмовому вигляді запропоноване ними формулювання обвинувачення, в залежності від даних судового слідства).
Винесення вироку регулює Глава XXIV КПК 1922 року, а саме ст. ст. 321-346. Так, відповідно до зазначених норм – під час наради і постановки вироку в нарадчій кімнаті можуть перебувати лише судді, які входять до складу суду у даній справі; присутність в нарадчій кімнаті під час наради запасних суддів, а також секретаря судового засідання та інших осіб не допускається.
Норми також містять правила наради суддів у нарадчій кімнаті – ст. ст. 328-329 КПК 1922 року. По вирішенні всіх питань, суд переходить до складання вироку, який повинен складатися з описової та резолютивної частини. Вирок повинен бути написаний рукою одного з суддів та підписаний всіма суддями, які приймали участь у його винесені. Вироки оголошуються ім’ям УРСР. Після підписання вироку, суд повертається до зали засідання, де головуючий прочитує привселюдно вирок – ст. ст. 337, 341-343.
Вже у 20 липня 1927 року Постановою Всеукраїнського Центрального Виконавчого Комітету прийнятий новий Кримінально-Процесуальний Кодекс УСРР, який набрав чинності з 15.09.1927 року. Фактично, норми вказаного КПК є ідентичними з кодексом 1922 року. Головною ідеєю нового процесуального закону є доповнення його новими положеннями, які стосувалися роботи органів розслідування, прокуратури і суду і які відображали тенденцію до посилення силового тиску держави на суспільство. Норми пов’язані з нарадчою кімнатою та постановлення вироку змінені не були.
28 грудня 1960 року Верховною радою УРСР прийнятий закон «Про затвердження кримінально-процесуального кодексу УРСР», який введений у дію з 01.04.1961 року.
У вказаному кодексі норми, пов’язані з нарадою суддів і постановленням вироку фактично не змінні, хоча з’являється окрема стаття (ст. 322 КПК), яка встановлює таємницю наради суддів, яка полягає у нараді в окремому приміщенні – нарадчій кімнаті. Тобто для наради створюється окреме технічне приміщення.
Даючи аналіз вказаним нормам, потрібно зазначити, що фактично у радянське законодавство в частині наради суддів та постановлення вироку були імплементовані норми зі Статуту кримінального судочинства 1864 року. І хоча в радянські часи суд присяжних був ліквідований, законодавчий інститут нарадчої кімнати залишився, як частина минулого законодавства Царської Росії. В подальшому, вказаний інститут трансформувався і приймав інші ніж в ньому повинні бути форми. «Нарадча кімната» поширювалась і на ухвалення судових рішень під час судового розгляду (судового слідства). Однак не було враховано важливі критерії які були встановлені у 1864 році для ухвалення судових рішень, які впливали не тільки на форму такого рішення (коротке або повне) але й на його зміст.
Нажаль при прийнятті нового КПК 2012 року, його автори не звернули уваги на те, що трансформація цього інституту, як частини кримінального процесу, станом на сьогодення прийняла форму імітації таємниці наради суддів (судді), яка не відповідає ані змісту судової діяльності ані реальному життю.
Для того, щоб зрозуміти необхідність змін і виключення такого інституту з кримінального процесуального кодексу, необхідно звернутись також до законодавства інших країн.
Так у кримінально-процесуальному законодавстві Німеччини, нарада суддів передбачається, але не у формі «нарадчої кімнати», а формі наради суддів які приймають участь у справі, в якій з дозволу головуючого, можуть приймати участь особи, які працюють у суді в межах отримання юридичної освіти (студенти, які вивчають юриспруденцію та які проходять юридичне стажування; іноді можуть бути запрошені іноземні гості). Не вправі бути присутніми наприклад прокурор і судовий секретар. Разом з тим, не потрібно видалятися на нараду, у випадках спрощеного судового розгляду, а судді мають право оголошення вироку одразу у залі суду після завершення судового розгляду. Тут слід зазначити, що навіть нарада суддів, яка передбачена законом не є «нарадчою кімнатою» у розумінні КПК України. Така нарада у Німеччині не пов’язана з обмеженнями за часом або за місцем і формою. У суддів не має потреби тривалий час знаходитись в одному приміщенні разом доки не буде оформлено судове рішення. Головними чинниками для правосуддя Німеччини залишається зміст такого правосуддя. Необхідно не допускати враження того, що суд вже заздалегідь має певну думку і розглядає «нараду» всього лише як формальність.
Більш переконливим видається тлумачення поняття «наради» не як формального обговорення серед кількох суддів, а в матеріальному сенсі як винесення вироку за допомогою оцінки доказів, юридичної кваліфікації злочину на підставі відповідної кримінально-правової норми і визначення розміру покарання.
Слід також зазначити, що у практиці Верховного Федерального суду Німеччини є рішення відповідно до якого Суд визнав допустимим записування суддею резолютивної частини вироку під час дебатів учасників, оскільки мова при цьому йде тільки про «нариси», про «підготовчі роздуми».
Законодавство Франції, також передбачає нараду суддів, але знову у іншій формі ніж це передбачено в Україні.
Так, після виступів з промовами судове слідство у виправному суді Франції оголошується завершеним і у трибуналу (суду) виникає дві можливості: або він радиться на місці або відкладає винесення вироку на іншу дату (ст. 462 КПК Франції). У першому випадку обговорення має місце без видалення до нарадчої кімнати, тобто в залі. Рішення судді виносять усно. У другому випадку про час винесення рішення інформуються учасники (ст. 485 КПК Франції). На обговорення вироку в нарадчу кімнату можуть допускатися слухачі національної школи судових працівників, оскільки це необхідно для їх професійної підготовки, але вони зобов’язані дотримуватись таємниці наради.
У виправному суді Франції також передбачається спрощене провадження (ст. 495 КПК Франції і наступні статті), яке взагалі є письмовим і не змагальним, яке дозволяє судді ухвалити рішення про засудження винного без будь-якої наради. Вибір цієї процедури відбувається за ініціативою прокурора, коли з матеріалів, наданих судовою поліцією, очевидно, що обвинувачення дуже просте, а дані про особистість достатні для покарання у вигляді штрафу до 5000 Євро. Слід також зазначити, що особливі процедури в поліцейському суді і місцевих судах Франції також передбачають ухвалення судового рішення у формі Судового Наказу, без судового розгляду.
Тут необхідно зазначити інформацію, щодо самого судового рішення. Так у книзі почесного професора факультету кримінального правосуддя Університету штату Джорджія Р. Террил «Світова система кримінального правосуддя», відмічає, що спосіб, яким судді у Франції викладають рішення, представляє інтерес, оскільки в основі методу лежить прагнення до підтримки теоретичної чистоти і гармонії правової системи. У зв’язку з цим виклад ближче до стилю професора права, ніж до того як це робить практикуючий юрист. На відміну від англійських і американських рішень, які в основі мають аналогію (прецедентне право), французьке рішення використовує дедуктивну логіку і носить абстрактний характер. Оскільки основними джерелами є КК і КПК, то рішення у Франції починається з викладу норми закону, а самий зміст спрямований на те, щоб показати, що рішення відповідає цій нормі. В результаті скорочується можливість для довільного тлумачення, а саме рішення є коротким (як правило, менше однієї сторінки).
Далі, «провадження в суді асизів», також має певні особливості, щодо наради. По-перше слід зазначити, що суд асизів складається з професійних суддів (головуючого та двох асесорів) та журі (непрофесійних суддів). Цей суд не засідає на постійній основі, а збирається на сесії. Він розглядає певну категорію справ. Журі складається з 1 січня 2012 року з присяжних у кількості: в першій інстанції з 6 осіб; у апеляційній інстанції з 9 осіб.
До видалення суду в нарадчу кімнату головуючий повинен прочитати присяжним інструкцію, суть якої зводиться до того, що закон не вимагає від присяжного мотивувати своє рішення, а також переконання ними один одного, а лише наказує запитати самого себе «в мовчанні» про те, чи є у нього самого внутрішнє переконання. Після цього головуючий дає вказівку про видалення обвинуваченого, а також про встановлення охорони біля дверей нарадчої кімнати (на період наради), а потім припиняє судове засідання (ст. 354 КПК Франції). Судді і члени журі можуть вийти з наради тільки після закінчення обговорення і прийняття рішення (ст. 355 КПК Франції). Доступ третіх осіб до нарадчої кімнати заборонений (ст. 347 КПК Франції).
Обговорення полягає в наданні послідовних відповідей ( «так» або «ні») на поставлені головуючим питання. Голосування відбувається шляхом заповнення бюлетенів щодо питань винності (та, при необхідності покарання) одночасно і магістратами (суддями), і членами журі. Це здійснюється таємно один від одного і послідовно по кожному з питань. По кожному з них для несприятливої відповіді щодо обвинуваченого необхідно набрати не менше 6 голосів з 9. незаповнені бюлетені розглядаються на користь обвинуваченого. Після підбиття підсумків голосування по кожному з питань бюлетені спалюються (ст. 356 і ст. 358 КПК Франції).
Коли обговорення завершені, то судове засідання поновлюється і головуючий викликає обвинуваченого, в присутності якого зачитує питання, що були поставлені перед журі, і відповіді, а також оголошує рішення. Це може бути виправдувальний вирок, обвинувальний вирок, а також рішення про звільнення (в цьому випадку особа визнається винним, але йому не призначається покарання). Після цього головуючий роз’яснює право апеляційного оскарження.
Що стосується мотивів судового рішення у суді асизів. Відносно обґрунтування рішень Касаційний суд Франції завжди виходив з того, що відповіді суддів і присяжних на питання замінюють мотивування вироку суду Асизів (наприклад Рішення КС від 30.04.1996 року). Після того як в постанові від 16.11.2010 року ЄСПЛ засудив Бельгію за те, що суд присяжних не мотивував вирок (зазначивши серед іншого, що винесення рішення по кримінальній справі присяжними узгоджується з європейською Конвенцією і при винесенні невмотивованого вердикту, але при цьому публіка і обвинувачений повинні розуміти, чому винесено це, а не інше рішення), французький законодавець 10.08.2011 року вніс зміни до КПК (ст. 365-1), зобов’язавши головуючого або одного з асесорів (суддів) складати мотивування рішення суду присяжних. Вони повинні складатися з основних елементів, що переконали суд Асизів винести відповідний вирок по кожному з обвинувачень. Якщо складність справи і кількість обвинувачених не дозволяють підготувати це обґрунтування відразу, то воно повинно бути зроблено протягом 3-х діб з дня оголошення рішення.
Враховуючи такий законодавчий підхід у провідних державах Європи, необхідно зазначити, що інститут нарадчої кімнати в чинному КПК не тільки не відповідає сучасному законодавству і реальному життю, але й перешкоджає ефективному правосуддю.
Так, сучасне правосуддя вимагає ефективного судочинства, яке можливо завдяки ефективному законодавству. Не можна визнати ефективним номінальне і формальне дотримання певних вимог закону, лише задля дотримання такої форми. Реалії життя свідчать, що нарадча кімната створює певні труднощі суддям під час здійснення правосуддя. Вивчення та аналіз загальної картини ухвалення судових рішень, а не дослідження абстрактних фрагментів кримінального процесуального законодавства, дозволить зрозуміти ті труднощі з якими стикаються судді щодня при здійсненні правосуддя. У цьому контексті необхідно виділити актуальні питання, організаційного (зниження судового навантаження) і функціонального (підвищення ефективності судового захисту) характеру, які створюють відповідні труднощі при здійсненні правосуддя.
Так, у організаційному напрямку необхідно виділити питання безперервності судового розгляду, відповідно до ст. 322 КПК, яка в тому числі тісно пов’язана з безперервністю розгляду клопотань, скарг і заяв слідчим суддею. Відповідно до вимог вказаної статті судовий розгляд відбувається безперервно, крім часу призначеного для відпочинку. Законом також встановлені випадки, які не вважаються порушенням безперервності /ч. 2 ст. 322 КПК/. На практиці, судовий розгляд дуже часто відкладається з різних підстав. Однією з підстав, в тому числі є відкладання судового засідання, для можливості ухвалення остаточного судового рішення (вироку), оскільки для його підготовки (складання) та в подальшому оголошення необхідний значний час. Оскільки в провадженні у судді багато судових справ, кожна з яких розглядається у визначений час, суддя не може дозволити собі після судових дебатів і останнього слова обвинуваченого видалитись до нарадчої кімнати для ухвалення відповідного рішення, банально за браком часу.
Що стосується функціональності, то тут в першу чергу треба зазначити, що суддя перш ніж викласти судове рішення на папері, повинен прийняти таке рішення у своїй свідомості. Є очевидним, що під час дослідження доказів, а в подальшому під час судових дебатів та останнього слова обвинуваченого у судді формується певна думка щодо певних фактів та обставин у провадженні. За час судового розгляду, в тих багатьох випадках, коли такий розгляд відбувається не в одне засідання і навіть не в один місяць, суддя вивчає відповідну судово практику та наукову літературу щодо вказаного правового конфлікту. Виходячи на завершальну стадію кримінального процесу, дуже часто (якщо не завжди) суддя має сформовану думку про результат такого судового розгляду. Навіть коли провадження розглядається колегіально, не має жодних перешкод обговорити правову позицію із суддями заздалегідь. Тобто обговорення майбутнього судового рішення може бути у будь-який час, у будь-якому службовому приміщенні. Відповідно і текст остаточного судового рішення виготовляється головуючим (або суддею одноособово) як правило заздалегідь, для того, щоб зменшити час знаходження у формальній нарадчій кімнаті, що в свою чергу необхідно для подальшого розгляду десятків інших кримінальних проваджень.
У випадку самостійного прийняття рішення, взагалі створюється парадокс, коли судді не має з ким радитись, але він повинен закритись в окремому приміщенні, щоб ухвалити судове рішення.
Щодо функціональності, слід також вказати, що не кожне приміщення судів в Україні має належним чином обладнану нарадчу кімнату. У випадку наявності її в приміщеннях судів, вона не відповідає не тільки змісту такої кімнати (окреме приміщення до якого має доступ лише судді, та яке знаходиться під відповідною охороною) але й не забезпечує загальновідомих умов (відсутність, комп’ютерної техніки; техніки для друкування рішень; відсутність санітарних умов та інш.). Як правило судді обговорюють рішення у службових кабінетах, в яких є всі засоби зв’язку (інтернет, телефон), оскільки важко собі уявити, що при кожній нараді, судді фізично позбавляють себе інтернету та службового телефону.
Таким чином, є очевидним, що не має жодної різниці коли буде проголошено судове рішення, одразу після завершення судових дебатів та виступу обвинуваченого з останнім словом або через одну годину (чи кілько годин і днів). Головне, щоб переконання судді, яке покладено в основу судового рішення ґрунтувалось на законі і перед стороннім спостерігачем відповідало принципам законності і справедливості.
Окрім того, у випадку спрощеного судового розгляду, що передбачено ч. 3 ст. 349 КПК, а також у певних випадках розгляду кримінальних проступків, є очевидним, що відсутня необхідність складання судового рішення у повному обсязі, оскільки жодних доказів не досліджується. Відповідно є очевидним, що суддя може проголосити своє рішення одразу по закінченні судових дебатів і останнього слова обвинуваченого. Оголосити у такому випадку можливо лише резолютивну частину судового рішення, або наприклад вид та строк покарання і рішення щодо заходів забезпечення кримінального провадження, а також цивільного позову (при наявності) з одночасним виготовленням на протязі певного часу (наприклад 5-х днів) вступної та резолютивної частини такого рішення, без складання мотивувальної частини. У випадку непогодження сторони кримінального провадження або потерпілого з призначеним покаранням чи з інших підстав, за усною або письмовою заявою суд зобов’язаний скласти мотивоване судове рішення (у строки встановлені у законі) з відповідними мотивами призначення відповідного покарання.
Коли судом (колегією суддів або суддею одноособово) проводився судовий розгляд за загальним порядком із дослідженням доказів, суд (головуючий суддя) має право на оголошення резолютивної частини вироку одразу в залі судового засідання після завершення судових дебатів і виступу обвинуваченого з останнім словом або після певної наради із суддями з обов’язковим виготовленням повного тексту судового рішення з відповідними мотивами на протязі певного строку (наприклад 5 днів). Нарада у такому випадку, повинна бути здійсненна на розсуд головуючого судді за змістом та формою, що в тому числі передбачає проведення її одразу у залі судового засідання або після оголошення перерви у судовому засіданні у день і час який буде визначений головуючим.
Що стосується всіх судових рішень, які приймаються судом у формі ухвали, на стадії підготовчого провадження та судового розгляду, які є так би мовити проміжними судовими рішеннями направленими на забезпечення судового процесу та вирішення питань пов’язаних із клопотаннями і заявами сторін, а також заходів забезпечення кримінального провадження є очевидним, можливість надання судді (головуючому) право постановлювати такі ухвали без видалення у нарадчу кімнату, з обов’язковим виготовленням мотивованої ухвали за усною або письмовою заявою сторони кримінального провадження чи потерпілого. Відсутність такої заяви (такої вимоги сторін, потерпілого) позбавить суд формального обов’язку складати повний текст судового рішення і очевидно призведе до більш ефективного використання свого робочого часу. Оскільки сучасне судочинство передбачає повну фіксацію процесу (аудіо, відео) суддя завжди перебуває під контролем як держави так і суспільства, а тому завжди можливо перевірити правильність дій кожного судді, забезпечивши таким чином судовий процес від будь яких зловживань.
Саме такий порядок можливо і використовувати слідчим суддям, задля збереження професійного часу на більш складні судові справи. Гарантіями верховенства права, законності, доступу до правосуддя, змагальності сторін та забезпечення права на оскарження процесуальних рішень буде законодавче закріплена вимога виготовлення повного тексту судового рішення із відповідними мотивами на вимогу (усну або письмову) сторони, потерпілого, у строк встановлений Законом.
Даючи аналіз законодавству Європейських країн можливо зрозуміти, що ухвалення та оголошення судових рішень, це стадія процесу, яка призвана забезпечити законність і правопорядок в суспільстві та державі. Виховна роль судових рішень є допоки однією з головних цілей правосуддя. Натомість ухвалення рішень не повинно бути стримуванням для швидкого і неупередженого правосуддя. Воно не повинно перетворюватись на імітацію певної судової діяльності.
Прагнення до надмірної формалізації закону, з втратою свідомої необхідності забезпечення належного правосуддя та забезпечення прав громадян залучених у кримінальний процес, створюють не тільки ілюзію захисту особи, суспільства і держави від кримінальних правопорушень, однак і роблять із судді ремісника, який не може втілити у життя свій творчій потенціал.
Шарль Луї де Монтеск’є у своїй книзі «Про дух законів» зазначає «Для свободи необхідні судові формальності: але число їх може бути таким великим, що вони стануть перешкоджати цілям тих самих законів, які їх встановили». Нарадча кімната є очевидно процесуальним інститутом, який втратив своє значення із втратою суду присяжних у розумінні англійського права. В теперішній час вона є процесуальною формальністю, яка перешкоджає цілям кримінального провадження і ефективному правосуддю.
На завершення, хотілось би зазначити, що зміна законодавства у даному випадку, шляхом виключення нарадчої кімнати, як відповідного процесуального інституту не створить для держави будь-які незручності та матеріальні витрати, оскільки не потребує будь-яких матеріальних ресурсів. Натомість введення як альтернативи поняття «час виготовлення судового рішення» сприятиме як покращенню судового розгляду так і системному утворенню кримінального процесуального законодавства з європейськими стандартами захисту прав людини.
Пропонуються наступні зміни до КПК, які можуть бути використані як один з прикладів змін до законодавства.
Так зміни до КПК наприклад можливо викласти у наступній редакції:
Стаття 366 Ухвалення вироку.
1.Після останнього слова обвинуваченого суд має право негайно оголосити в залі судового засідання резолютивну частину вироку суду із зазначенням виду, розміру покарання та інших питань, що повинні бути вирішені і зазначені у резолютивній частині вироку відповідно до ст. 374 КПК. Копія вступної та резолютивної частини вироку, після оголошення у залі судового засіданні на усну або письмову вимогу негайно вручається стороні кримінального провадження, потерпілому.
2.Якщо для обговорення вироку суду потрібен значний час, суд має право закінчити судовий розгляд і призначити дату оголошення резолютивної частини або повного тексту вироку суду на іншу дату, яка не може перевищувати п’яти діб, а у разі складності кримінального провадження не більше десяти діб.
Стаття 367 КПК. Нарада суддів, присяжних
1.Під час ухвалення вироку колегіальним судом або судом присяжних, судді, присяжні мають право проводити нараду з будь-яких питань, що пов’язані із судовим розглядом та вирішення кримінального провадження по суті.
2.Нарада суддів, присяжних може відбуватись як у залі судового засідання так і окремому приміщенні суду. Організація наради суддів здійснюється головуючим у провадженні, на власний розсуд в умовах які унеможливлюють здійснення будь-якого впливу сторонніми особами на прийняття судового рішення.
3.Судді, присяжні не мають права розголошувати хід обговорення та ухвалення вироку. 4.Постановлення ухвали суду при розгляді колегіальним судом або судом присяжних здійснюється відповідно до правил, передбачених цією статтею.
Стаття 371 КПК. Порядок ухвалення судових рішень та їх проголошення.
1.Суд ухвалює вирок іменем України безпосередньо після закінчення судового розгляду. Суд, слідчий суддя постановляє ухвалу одразу після закінчення судового розгляду або одразу після обговорення клопотань, заяв та скарг, які заявлені йому під час судового провадження чи/або під час досудового слідства. Вирок ухвалюється, а ухвала постановлюється складом суду, який здійснював судовий розгляд.
2.Судове рішення (вирок, ухвала) проголошується прилюдно негайно після останнього слова обвинуваченого або у день і час призначений судом (слідчим суддею) для проголошення. Головуючий суддя (слідчий суддя) у судовому засіданні роз’яснює зміст рішення, порядок і строк його оскарження
3.Суд має право ухвалити вирок одразу після останнього слова обвинуваченого, шляхом складання і оголошення лише резолютивної частини вироку. Повний текст вироку на усну або письмову вимогу учасника судового провадження, повинен бути складений не пізніше п’яти діб, а у разі складності кримінального провадження не пізніше десяти діб з дня оголошення резолютивної частини і вручений учасникам судового провадження. Про час вручення повного тексту вироку має бути зазначено у раніше складеній її резолютивній частині.
4.Вирок суду викладається письмово із зазначенням мотивів прийняття такого рішення у паперовій та електронній формах на вимогу сторони кримінального провадження, потерпілого або у випадку повідомлення суд в усній або письмовій формі про оскарження судового рішення (яке підлягає оскарженню). Вирок суду, за результатом судового розгляду із дослідженням доказів обов’язково викладається в письмовій та електронній формах із зазначенням мотивів прийняття такого рішення.
5.Після проголошення вироку головуючий роз’яснює обвинуваченому, захиснику, його законному представнику, потерпілому, його представнику, представнику юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, право подати клопотання про помилування, право ознайомитися із журналом судового засідання і подати на нього письмові зауваження. Обвинуваченому, до якого застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, роз’яснюється право заявляти клопотання про доставку в судове засідання суду апеляційної інстанції.
6.Якщо обвинувачений, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, не володіють державною мовою, то після проголошення вироку перекладач роз’яснює їм зміст резолютивної частини судового рішення. Копія вироку рідною мовою обвинуваченого або іншою мовою, якою він володіє, у перекладі, що засвідчений перекладачем, вручається обвинуваченому.
7.Суд, слідчий суддя має право постановити ухвалу одразу після закінчення судового розгляду або одразу після обговорення клопотань, заяв та скарг, які заявлені йому під час судового провадження чи/або під час досудового слідства, шляхом оголошення лише резолютивної частини ухвали, яка повинна бути складена не пізніше п’яти діб після оголошення. Повний текст ухвали суду, слідчого судді на усну або письмову вимогу учасника судового провадження, повинен бути складений не пізніше п’яти діб. У разі складності кримінального провадження повний текст ухвали суду може бути складений на усну або письмову вимогу учасника судового провадження не пізніше десяти діб з дня оголошення резолютивної частини і вручений учасникам судового провадження. Про час вручення повного тексту ухвали має бути зазначено у раніше складеній її резолютивній частині
8.Ухвала суду, слідчого судді викладається письмово із зазначенням мотивів прийняття такого рішення у паперовій та електронній формах на вимогу сторони кримінального провадження, потерпілого або у випадку повідомлення суд в усній або письмовій формі про оскарження судового рішення (яке підлягає оскарженню). Ухвала суду, слідчого судді за результатом судового розгляду із дослідженням та аналізом доказів або якими завершується судовий розгляд обов’язково викладається в письмовій та електронній формах із зазначенням мотивів прийняття такого рішення.
9.Ухвали, постановлені судом, слідчим суддею під час судового розгляду (якими не завершується судовий розгляд) без викладення в письмовій та електронній формах заносяться секретарем судового засідання в журнал судового засідання.
10.Виправлення в судовому рішенні мають бути засвідченні підписами суддів того складу суду, який його ухвалив.
11.Судові рішення в електронній формі оформляються згідно з вимогами законодавства у сфері електронних документів та електронного документообігу, а також електронного цифрового підпису.
12.Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку чи ухвали суду, слідчого судді. Копія вироку (резолютивної частини вироку) негайно після його проголошення вручається обвинуваченому, представнику юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, та прокурору.
13.Копія судового рішення не пізніше наступного дня після ухвалення надсилається учаснику судового провадження, який не був присутнім в судовому засіданні
14.Про ухвалення вироку щодо особи, яка є державним виконавцем, не пізніше наступного дня після ухвалення повідомляється Міністерству юстиції України, а щодо особи, яка є приватним виконавцем, — Міністерству юстиції України та Раді приватних виконавців України.
Стаття 375 КПК. Ухвалення судового рішення і окрема думка судді.
1.Судове рішення ухвалюється простою більшістю голосів суддів, що входять до складу суду.
2.Якщо рішення ухвалюється колегією суддів або судом присяжних, відповідні питання вирішуються за результатами наради суддів шляхом голосування, від якого не має права утримуватися ніхто з суддів, присяжних. Головуючий голосує останнім. У разі ухвалення судового рішення під час наради його підписують усі судді, присяжні
3.Кожен суддя з колегії суддів має право викласти письмово окрему думку, яка не оголошується в судовому засіданні, а приєднується до матеріалів провадження і є відкритою для ознайомлення.
Статтю 376 КПК – виключити.
