У сучасних умовах розвитку технологій та гнучких форм зайнятості все більше працівників обирають роботу поза межами офісу. В українському законодавстві існують два окремих поняття – надомна та дистанційна робота, які мають відмінності за змістом, умовами праці та правами працівника.
Про це повідомляє Східне міжрегіональне управління ДСУ з питань праці.
У чому ж полягає різниця між надомною та дистанційною роботою.
Поняття
Надомна робота – це форма організації праці, за якої працівник виконує роботу за місцем проживання або в інших місцях поза приміщеннями роботодавця, де є закріплена зона, технічні засоби.
Дистанційна робота – це форма організації праці, за якої працівник виконує роботу у будь-якому місці поза приміщеннями чи територією роботодавця та з використанням інформаційно-комунікаційних технологій.
Закони, якими регулюються такі форми праці
Надомна робота регулюється Кодексом законів про працю, стаття 60-1 КЗпП;
Дистанційна робота регулюється Кодексом законів про працю, стаття 60-2 КЗпП.
Робоче місце
На надомній роботі місце праці – фіксоване, зміна можлива за погодження з роботодавцем;
Дистанційна робота – місце праці за вибором працівника, можна змінити без інформування роботодавця.
Робочий час
Надомна робота виконується за загальним режимом роботи підприємства в межах норми (до 60 годин на тиждень);
Дистанційна робота – на розсуд працівника в межах норми.
Особливі вимоги до працівника
Надомна робота – наявність практичних навичок виконання роботи або можливість опанувати такі навички;
На дистанційній роботі особливих вимог немає.
Умови праці
На надомній роботі роботодавець забезпечує безпечні та нешкідливі умови праці;
На дистанційній роботі працівник самостійно забезпечує безпечні та нешкідливі умови праці. Роботодавець відповідає за безпечність і належний технічний стан обладнання та засобів виробництва, що передаються працівнику.
Важливо зазначити, що за наявності шкідливих та небезпечних виробничих чинників дистанційна робота забороняється.