03.10.2017 р. після прийняття ВРУ закону №6232 та подальшого його підписання 22.11.2017 р. Президентом України, було зроблено черговий крок у судовій реформі. Так, згаданий закон, який набув чинності 15.12.2017 р., суттєво змінює «правила гри» у суді, оскільки вносить зміни у норми процесуальних кодексів, зокрема до господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК), який викладений в новій редакції. З огляду на зазначене, актуальними залишаються питання з боку суб’єктів господарювання про те, як такі зміни вплинуть на захист їхнього бізнесу? Таким чином, виникла потреба в детальному аналізі нового ГПК, зокрема процесуальних норм, які безпосередньо стосуватимуться захисту прав та інтересів суб’єктів господарювання.
Способи судового захисту
Новим ГПК розширено способи судового захисту. Зокрема, ст. 5 ГПК передбачається можливість захисту прав не лише у спосіб, визначений законом або договором, але і в інший вказаний у позові спосіб, який не суперечить закону та ефективно захищає право. Водночас наведені у ст. 13, 14 ГПК визначення змагальності та диспозитивності у господарському судочинстві змінюють завдання і функції судді у процесі, змінюючи «інквізиційний» вектор одночасної ролі судді, слідчого та адвоката в господарській справі на організатора господарського процесу (особу, яка сприятиме реалізації прав учасників процесу та контролюватиме виконання сторонами законодавчо визначених обов’язків).
Форми провадження
У новому ГПК з’явилася ще одна форма провадження у вигляді наказного провадження, яка запозичена господарським процесом з цивільного та спрямована на стягнення з боржника незначних грошових сум щодо безспірних вимог. Іншою новелою кодексу є розмежування позовного провадження на окремі види. Отже, відповідно до ч. 1 ст. 12 ГПК, судовий захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів здійснюється у формах наказного та позовного провадження (загального або спрощеного). Наказне провадження застосовується у випадках, якщо предметом позову є стягнення грошових сум у незначних розмірах, щодо яких спір відсутній або про такий спір невідомо заявнику (ч. 2 ст. 12 ГПК). При цьому головною умовою для застосування у господарському процесі наказного провадження та видачі судового наказу є стягнення грошової заборгованості за договором, укладеним у письмовій формі, якщо сума вимог не перевищує 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (ст. 148 ГПК). Строк розгляду судом заяви про стягнення неоспорюваної заборгованості в порядку наказного провадження складає 5 днів (без засідання та повідомлення сторін (ст. 154 ГПК)). Судовий наказ надсилається сторонам та може бути скасований судом на підставі заяви боржника протягом 15 днів з дня отримання останнім копії наказу та інших документів. У разі не оскарження такого наказу боржником він набуває чинності протягом 20 днів (ст. 157, 159 ГПК). Що стосується позовного провадження, відтепер воно поділяється на спрощене і загальне. Спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Передусім, необхідно розуміти, що до категорії «малозначних» справ, відповідно до ч. 5 ст.12 ГПК, належать справи, в яких ціна позову не перевищує 100 прожиткових мінімумів для працездатних осіб; справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім тих, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ з ціною позову понад 500 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Клопотання про вирішення справи у спрощеному позовному провадженні подається позивачем одночасно з поданням позову або може міститися у ній (ст. 249 ГПК). Спрощене позовне провадження не має тривати більше ніж 60 днів (ст. 248 ГПК). Варто зазначити, що не допускається розгляд за правилами спрощеного позовного провадження у господарському процесі справ про банкрутство, щодо монополізму та недобросовісної конкуренції, приватизації, корпоративних спорів (ч. 4 ст. 247 ГПК), а рішення у малозначних справах не підлягають касаційному перегляду, окрім деяких винятків (ст. 287 ГПК).
Що стосується загального позовного провадження, воно призначене для розгляду всіх справ, які у зв’язку зі складністю, кількістю учасників та особливостями предмета доказування не можуть бути розглянуті в порядку спрощеного провадження. Загальне позовне провадження передбачає етап підготовки справи до слухання (до 60 днів з можливістю продовження) та розгляд по суті (ще до 30 днів). Не менш важливою новелою чинного ГПК є вилучення з кодексу інституту положення про відмову в прийнятті заяви, що містилося у ст. 62 попередньої редакції ГПК, та запровадження нового інституту – залишення заяви без руху. Так, ст. 174 ГПК визначає, якщо суддя встановить, що позовну заяву подано без додержання вимог щодо її оформлення, змісту, надання доказів (у тому числі сплати судового збору та відправлення іншим учасникам копій наведених документів), останній протягом 5 днів постановляє ухвалу про залишення її без руху, зазначаючи недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати 10 днів з дня її вручення. Якщо позивач знехтував такою ухвалою і не усунув недоліки у визначений судом строк, заява вважається не поданою та повертається заявнику, що не є перешкодою у повторному зверненні до суду.
Суддя – медіатор
Необхідно також згадати про ще одну новелу ГПК – врегулювання спору за участю судді, що регламентується розд. 3 гл. 4 кодексу. Таке врегулювання буде проводитися до початку розгляду справи по суті за згодою сторін спору, в якому суддя виступає посередником, а процедура повинна здійснюватися у формі спільних та/або закритих нарад, а також у режимі відеоконференції. Спільні наради будуть проводитися за участю всіх сторін спору, їхніх представників і судді. Закриті наради будуть проводитися за ініціативою судді з кожною зі сторін окремо. У такий спосіб введено процедуру комунікації судді та сторін поза судовим засіданням. Під час врегулювання спору за участю судді не вестиметься протокол наради та не відбуватиметься фіксація за допомогою технічних засобів. Крім того, забороняється використовувати портативні, аудіотехнічні пристрої, а також здійснювати фото- і кінозйомку, відео- і звукозапис (ст. 188 ГПК). Ст. 190 ГПК також визначено строки, згідно з якими врегулювання спору за участю судді проводиться протягом строку, який не може перевищувати 30 днів з дня постановлення ухвали про його проведення.
Представництво сторін у господарському процесі
Однією з найбільш обговорюваних новацій серед правників, у тому числі власників бізнесу, є внесення (спершу в Конституцію України, а потім у нові процесуальні кодекси) норм з так званої «адвокатської монополії», які встановлюють, що виключно адвокат здійснює представництво інтересів у судах. Відповідно до приписів ст. 16 ГПК, учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Однак необхідно звернути увагу на те, що адвокатська монополія не залишить без роботи корпоративних юристів (не адвокатів), оскільки законодавець у чинному ГПК передбачає участь таких юристів у малозначних справах.
Правила юрисдикції
Новим ГПК впроваджуються нові правила юрисдикції, змінено підхід до визначення юрисдикції. Юрисдикція розмежовується залежно від предмета, а не лише суб’єктного складу сторін спору. Визначаючи можливість поєднати в одному позові разом з основними позовними вимогами також похідні, навіть якщо вони окремо мали б розглядатися за різними правилами судочинства, законодавець скорочує час, необхідний особі для повного захисту свого права чи інтересу, покращує ефективність судочинства, адже за попередніми правилами підвідомчості для досягнення такого ж результату особі довелося б звертатися до різних судів 2-3 юрисдикцій.
Предметна підсудність справ
Юрисдикція між загальними та господарськими розмежовується залежно від предмета, а не правового статусу сторін спору як юридичних чи фізичних осіб. Похідні позовні вимоги можуть бути об’єднані з основними, навіть якщо вони мали б розглядатися за різними правилами судочинства. Відповідно до ч. 1 ст. 4 ГПК, до господарського суду мають право звертатися юридичні особи, фізичні особи- підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи та органи місцевого самоврядування. Господарські суди вирішують спори, що виникають з господарської діяльності, які можна визначити за такими напрямками (ст. 20 ГПК):
- договірні спори, що виникають під час укладання, зміни, розірвання та виконання правочинів у господарській діяльності;
- приватизаційні спори (крім житлової приватизації);
- корпоративні спори та спори щодо цінних паперів між власниками корпоративних справ, учасниками та товариствами, стосовно цінних паперів, з яких випливають корпоративні права (крім спадкових спорів);
- спори про право власності, з правами визнання недійсними актів та зобов’язання вчинення дій державними органами;
- спори щодо монополій та обмеження конкуренції;
- спори в межах процедур банкрутства;
- спори щодо оскарження актів суб’єктів господарювання;
- спори між юридичною особою та її посадовою особою про відшкодування збитків;
- спори про захист ділової репутації.
Докази та доказування
Суттєвим нововведенням ГПК є визначення нових джерел доказування: показання свідків, електронні докази та експертиза в галузі права. Згідно з приписами ст. 73 ГПК, до даних, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги й заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи, належать письмові, речові та електронні докази; висновки експертів; показання свідків. Отже, показання свідків можуть бути джерелом доказів у господарському процесі, але з певними особливостями подання та обмеженням застосування. Водночас, у зв’язку з особливостями розгляду та вирішення господарських спорів, на підставі показань свідків не можуть встановлюватися обставини (факти), які відповідно до законодавства або звичаїв ділового обігу відображаються (обліковуються) у відповідних документах (ст. 87 ГПК).
Показання свідка можуть надаватися письмово у вигляді заяви свідка, в такому випадку підпис свідка нотаріально завіряється (ст. 88 ГПК), а також шляхом безпосередньої участі в судовому засіданні на підставі виклику (ст. 89 ГПК). Письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору (ст. 91 ГПК). Електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, яка містить дані про обставини, що мають значення для справи, а саме: електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні й голосові повідомлення, метадані, бази даних та інші дані в електронній формі (ст. 96 ГПК). Висновок експерта – це докладний опис проведених експертом досліджень, винесені в результаті їх проведення висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством (ст. 98 ГПК). Учасники справи мають право подати до суду висновок експерта у галузі права щодо застосування аналогії закону, аналогії права; змісту норм іноземного права згідно з їх офіційним або загальноприйнятим тлумаченням, практикою застосування, доктриною у відповідній іноземній державі. З метою забезпечення належного та якісного розгляду справи, а також можливості учасникам процесу належним чином реалізовувати свої права, законодавець передбачає правило швидкого та повного подання наявних доказів у справі (разом з позовом чи відзивом на позов), встановлюючи наслідки порушення такого правила та встановлених строків подання доказів у вигляді їх неприйняття (ст. 80 ГПК).
Засоби забезпечення позову
На відміну від попередньої редакції кодексу, чинний кодекс значно розширив арсенал заходів забезпечення позову в господарському процесі. Так, ст. 137 ГПК надає можливість забезпечувати позов такими способами:
- накладення арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать чи підлягають передачі або сплаті відповідачу та знаходяться у нього чи в інших осіб;
- заборона відповідачу вчиняти певні дії;
- встановлення обов’язку вчинити певні дії;
- заборона іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов’язання;
- зупинення стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку;
- зупинення продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно або про виключення його з опису та про зняття з нього арешту;
- інші заходи, необхідні для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються вищенаведеними заходами.
Висновок
Варто зазначити, що судова реформа та новий ГПК спрямовані на прискорення судових розглядів та надання учасникам більш гнучких інструментів для знаходження компромісу і досягнення необхідного результату.
Автор: Артём Ткаченко,
старший юрист АО «Праволад»
