За загальним правилом, визначеним у частині 1 статті 651 Цивільного кодексу України, розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Про розірвання договору в порядку частини першої статті 651 Цивільного кодексу України сторони вправі домовитися в будь-який час на свій розсуд (крім випадків, обумовлених законодавчо).
Разом з цим розірвання договору можливе також в односторонньому порядку, яке допускається виключно, якщо це прямо передбачено відповідним законом або договором.
Також законодавець передбачає можливість розірвання договору у судовому порядку за ініціативою однієї із сторін договору. При цьому на розгляд суду можуть передаватися вимоги про розірвання договору не з будь-яких підстав, а лише з тих, що передбачені законом або договором.
Такими підставами для розірвання договору, передбаченими законом, є:
— істотне порушення договору його стороною (частина друга статті 651 Цивільного кодексу України),
— істотна зміна обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору (стаття 652 Цивільного кодексу України),
— інші випадки, встановлені договором або законом (частина друга статті 651 Цивільного кодексу України).
Аналіз положень статей 651, 652 Цивільного кодексу України свідчить про те, що право на розірвання договору в судовому порядку має будь-яка сторона договору у певних, визначених законом (зазначених вище) випадках. Право сторони договору на розірвання договору в судовому порядку передбачене законом, зокрема частиною другою статті 651 та частиною другою статті 652 Цивільного кодексу України.
Відповідно до частини 2 статті 651 Цивільного кодексу України договір може бути розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.
Істотним вважається таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
Отже у частині другій статті 651 Цивільного кодексу України йдеться про таке порушення договору однією зі сторін, яке тягне для другої сторони неможливість досягнення нею цілей договору.
Поняття «істотності порушення договору» є оціночним, яке законодавець розкриває за допомогою іншого оціночного поняття — «значної міри» позбавлення сторони того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
Істотність порушення визначається виключно за об`єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору. У такому випадку вина сторони, що припустилася порушення договору, (як суб`єктивний чинник) не має будь-якого значення і для оцінки порушення як істотного, і для виникнення права вимагати розірвання договору на підставі частини другої статті 651 Цивільного кодексу України.
Іншим критерієм істотного порушення договору закон визнає розмір завданої порушенням шкоди, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору. Отже, надаючи оцінку істотності порушення стороною договору, суди повинні встановити не лише наявність порушення договору, але й наявність шкоди, завданої цим порушенням другою стороною, яка може бути виражена у вигляді реальних збитків та (або) упущеної вигоди, а також її розмір. Проте йдеться не лише про грошовий вираз завданої шкоди, прямі збитки, а й випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору. Вирішальне значення має співвідношення шкоди з тим, що могла очікувати від виконання договору сторона. Тобто суди повинні встановити, чи є насправді істотною різниця між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що в дійсності вона змогла отримати.
