Верховний Суд розглянув справу про законність обмеження народних депутатів України у праві виїзду за межі України інакше як у службове відрядження.
Народний депутат України звернувся до окружного адміністративного суду з адміністративним позовом про визнання протиправним і нечинним п. 2-14 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року № 57 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 25 серпня 2010 року № 724).
Суд першої інстанції в задоволенні адміністративного позову відмовив повністю. Суд апеляційної інстанції рішення суду першої інстанції скасував та прийняв нову постанову, якою позов задовольнив частково: визнав протиправним і нечинним п. 2-14 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року № 57 у редакції, чинній станом на 28 січня 2023 року. У задоволенні позовних вимог в іншій частині відмовив.
Не погодившись із таким судовим рішенням суду апеляційної інстанції, Кабінет Міністрів України подав касаційну скаргу, до якої надалі приєдналося Міністерство внутрішніх справ України.
Здійснюючи перегляд цієї справи в касаційному порядку, Верховний Суд зауважив, що, ухвалюючи оскаржувану постанову та скасовуючи п. 2-14 Правил в цілому, тобто стосовно всіх категорій осіб, наведених в оскаржуваних положеннях, суд апеляційної інстанції застосував доктрину «actio popularis», вказавши, що позивач звернувся до суду не тільки за захистом своїх прав, а й в інтересах захисту суспільного правопорядку.
Верховний Суд звернув увагу, що в позовній заяві відсутні будь-які посилання на необхідність застосування доктрини «actio popularis» чи звернення до суду із цим позовом в інтересах широкого кола людей, а позивач звертався за захистом «свого права на вільний перетин державного кордону» як народного депутата.
Аналізуючи положення законодавства, які визначають зміст і обсяг повноважень / прав народних депутатів України, Верховний Суд зазначив, що норми права, які визначають повноваження / права народних депутатів України, не містять положень, які встановлювали б, що до повноважень народного депутата України як посадової особи належить повноваження / право щодо вільного безперешкодного перетину державного кордону України.
З огляду на це Верховний Суд погодився з висновком суду першої інстанції про те, що оскаржувані положення п. 2-14 Правил не призвели до порушення конституційних прав та свобод позивача як народного депутата України, а тому відсутні підстави для задоволення цього адміністративного позову з мотивів, наведених позивачем у позовній заяві, та висновків, викладених судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.
Верховний Суд виснував, що в межах спірних правовідносин Уряд діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а запроваджені спірним пунктом Правил обмеження жодним чином не перешкоджають позивачу у виконанні його повноважень як народного депутата, внаслідок чого скасував постанову суду апеляційної інстанції та залишив у силі рішення суду першої інстанції.
Детальніше – https://cutt.ly/et6m8sPg
Посилання на постанову КАС ВС від 3 липня 2026 року у справі № 320/20473/24