Праця неповнолітніх в Україні допускається лише за дотриманням певних умов, встановлених законодавством. Держава регулює вік, з якого дитина може бути офіційно працевлаштована, умови роботи, тривалість робочого часу та характер дозволених видів діяльності.
Про це повідомляє Східне міжрегіональне управління ДСУ з питань праці.
Відповідно до міжнародного та українського законодавства, дитиною є особа віком до 18 років (тобто до досягнення нею повноліття). Згідно зі статтею 6 Сімейного Кодексу України малолітньою вважається дитина до досягнення нею 14 років, а неповнолітньою – у віці від 14 до 18 років.
Міжнародна організація праці (МОП) визначає дитячу працю як «роботу, яка позбавляє дітей їхнього дитинства, їхнього потенціалу і їхньої гідності, і що є шкідливим для їх фізичного і розумового розвитку».
Встановлення мінімального віку працевлаштування є головним обов’язком країн, які ратифікували Конвенцію.
Конвенція визначає три категорії такого віку:
- Мінімальний вік не має бути нижчим за вік закінчення закладів обов’язкової освіти і в жодному разі не має бути нижчим за 15 років. Країни з обмеженими економічними й освітніми можливостями попервах можуть встановлювати мінімальний вік на позначці 14 років.
- Мінімальний вік для прийому на роботу, що може завдати шкоди здоров’ю, безпеці або моральності підлітків. Мінімальний вік для прийому на будь-який вид роботи за наймом або іншої роботи, яка за своїм характером або через умови,в яких вона здійснюється, може завдати шкоди здоров’ю, безпеці або моральності підлітка,не може бути нижчим ніж 18 років.
Водночас положення Конвенції також допускають після консультації із зацікавленими організаціями роботодавців і працівників, де такі існують, можливість дозволяти роботу за наймом або інший вид роботи особам, віком не молодше ніж 16 років, за умови, що здоров’я, безпека і моральність цих підлітків повністю захищені і що ці підлітки отримали достатнє спеціальне навчання чи професійну підготовку у відповідній галузі діяльності.
3.Мінімальний вік працевлаштування, що може встановлюватися для легкої праці. Національним законодавством чи правилами може допускатися прийом на роботу за наймом або на іншу роботу осіб у віці від 13 до 15 років для легкої роботи, яка:
- не здається шкідливою для їхнього здоров’я або розвитку;
- і не перешкоджає відвіданню школи, їхній участі в затверджених компетентними органами влади програмах професійної орієнтації або підготовки або їхнім можливостям скористатися отриманим навчанням. Для тих країн, які спершу визначають 14 років як загальний мінімальний вік працевлаштування, мінімальний вік для легкої праці може становити 12 років.
Згідно статті 8 Конвенції № 138 компетентний орган влади після консультацій з відповідними організаціями роботодавців і працівників, де такі існують, може
шляхом видачі дозволів робити в окремих випадках винятки із заборони приймати на роботу за наймом або на іншу роботу, передбаченої в статті 2 зазначеної Конвенції, для такої мети, як участь у художніх виступах.
Видані таким чином дозволи повинні обмежувати тривалість робочого часу і встановлювати умови, в яких може виконуватися робота за наймом або інша робота.
Вікові обмеження, особливості залучення дитини до праці та порядок застосування праці дітей визначаються Кодексом законів про працю України (стаття 188), статтею 21 Закону України “Про охорону дитинства” від 26 квітня 2001 року № 2402-III.
Згідно зі статтею 188 КЗпП не допускається прийняття на роботу осіб молодше шістнадцяти років.
За згодою одного із батьків або особи, що його замінює, можуть, як виняток, прийматись на роботу особи, які досягли п’ятнадцяти років.
Для підготовки молоді до продуктивної праці допускається прийняття на роботу здобувачів освіти закладів загальної середньої, професійної (професійно-технічної), фахової передвищої чи вищої освіти, які здобувають у будь-якій формі початкову, базову середню чи профільну середню освіту для виконання легкої роботи, що не завдає шкоди здоров’ю і не порушує процесу навчання, у вільний від навчання час по досягненні ними чотирнадцятирічного віку за згодою одного з батьків або особи, що його замінює.
Відповідно до законодавства України дитячою працею слід вважати залучення до виконання роботи на регулярній основі осіб, які не досягли віку трудової дієздатності.
Відповідальність за трудову експлуатацію дітей встановлена Кримінальним кодексом України (ст.ст. 149–150–1, 301–1–304).
Кримінальним кодексом України дитяча праця без дотримання законних вимог визначається як експлуатація, а відповідно є злочином, який карається арештом на строк до шести місяців або обмеженням волі на строк до трьох років з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років. Окремо у Кримінальному кодексі України винесені статті про торгівлю дітьми, втягнення дитини у зайняття проституцією, жебрацтво, створення порнографії та іншої незаконної діяльності.