Особа звернулася з позовом до ПАТ «Ідея Банк» про визнання недійсним кредитного договору. Суди відмовили в задоволенні позову. Позивачка звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, яку, серед іншого, мотивувала тим, що суди по-різному трактують можливість встановлення в кредитному договорі комісії за його обслуговування.
Передаючи справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, Касаційний цивільний суд у складі ВС керувався тим, що законодавство, яке регулює порядок укладення договорів споживчого кредитування в Україні, зазнало змін 2017 року з прийняттям Закону України «Про споживче кредитування». До цього часу судова практика з питання можливості встановлення кредитором комісії в кредитному договорі захищала боржника як слабку сторону в кредитних правовідносинах, однак із прийняттям цього Закону судова практика змінилась.
ВП ВС висловилася щодо наслідків включення до договору споживчого кредиту умови, якою встановлено плату за надання інформації, що за законом повинна надаватися безоплатно. У такому разі має застосовуватися той нормативно-правовий акт, який набув чинності на момент виникнення спірних правовідносин та в цій частині скасовує дію попереднього нормативно-правового акта. Тобто у спірних правовідносинах (кредитний договір укладено 19 червня 2018 року) застосуванню підлягає Закон України «Про споживче кредитування», яким безпосередньо передбачено право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.
Проте Велика Палата ВС констатувала, що Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації. Проаналізувавши норми законодавства, ВП ВС зауважила, що комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше ніж один раз на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» (10 червня 2017 року), щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин 1, 2 ст. 11, ч. 5 ст. 12 цього Закону. Аналогічних висновків дійшов КЦС ВС у постанові від 21 жовтня 2020 року у справі № 194/1387/19 (провадження № 61-7416св20).
З урахуванням цього Велика Палата ВС відступила від висновків, викладених у постанові КЦС ВС від 1 квітня 2020 року у справі № 583/3343/19 (провадження № 61-22778св19) та в постанові КЦС ВС від 15 березня 2021 року в справі № 361/392/20 (провадження № 61-16470св20).
Пунктом 1.4 кредитного договору позивачці встановлено плату за надання інформації щодо кредиту без уточнення систематичності запиту такої інформації споживачем. Розмір плати за обслуговування кредиту, визначений у п. 6 кредитного договору (у графіку щомісячних платежів), фактично стосується лише послуг з надання інформації про кредит на вимогу споживача не частіше ніж один раз на місяць, оскільки ним не передбачено надання інших послуг за обслуговування кредиту, не пов’язаних з інформуванням про стан кредитної заборгованості.
Ураховуючи те, що позивачці встановлено щомісячну плату за послуги банку, які за законом повинні надаватися безоплатно, а надання інших послуг за обслуговування кредиту, не пов’язаних з інформуванням про стан кредитної заборгованості, за вказану плату умовами договору не передбачено, ВП ВС дійшла висновку про те, що положення пунктів 1.4 та 6 кредитного договору, укладеного між позивачкою та відповідачем, щодо обов’язку позичальника сплачувати плату за обслуговування кредиту щомісячно в терміни та у розмірах, визначених графіком щомісячних платежів за кредитним договором, є нікчемними.
Щодо способу захисту порушеного права Велика Палата ВС зазначила, що якщо сторона правочину вважає його нікчемним, то така сторона за загальним правилом може звернутися до суду не з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним, а за застосуванням наслідків виконання недійсного правочину (наприклад, з вимогою про повернення одержаного на виконання такого правочину), обґрунтовуючи свої вимоги нікчемністю правочину. Суд повинен розглянути такі вимоги i заперечення й вирішити cпip по суті. Якщо суд дійде висновку про нікчемність правочину, то зазначає цей висновок у мотивувальній частин судового рішення як обґрунтування висновку по суті спору.
Отже, ВП ВС констатувала, що позовні вимоги про визнання недійсними положень пунктів 1.4 та 6 кредитного договору не підлягають задоволенню саме у зв’язку з обранням неналежного способу захисту порушеного права. Зважаючи на встановлені у справі обставини, а також сформульовані в цій постанові висновки, в порядку застосування наслідків виконання нікчемного правочину Велика Палата ВС зобов’язала ПАТ «Ідея Банк» здійснити перерахунок заборгованості позивачки з огляду на нікчемність визначених пунктів договору. Це забезпечить захист інтересу позивача у правовій визначеності.
Постанова Великої Палати ВС від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19 (провадження № 14-44цс21) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/105423479.
