Велика Палата ВС сформулювала висновок щодо правильного застосування положень трудового законодавства, а саме п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України (звільнення працівника за прогул) у поєднанні з положеннями ч. 1. ст. 181 цього Кодексу (порядок надання відпустки для догляду за дитиною), у контексті обов’язковості для працівника дочекатися наказу роботодавця про таку відпустку для можливості скористатися цією соціальною гарантією.
Особа звернулася до суду з позовом до ТОВ «Амальгама люкс» щодо скасування наказу про звільнення з роботи за прогул та поновлення на роботі (справа № 487/8206/18). Свій позов позивачка обґрунтувала тим, що до закінчення відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трьох років вона подала роботодавцеві заяву про надання відпустки без збереження заробітної плати тривалістю, визначеною у медичному висновку, у зв’язку з потребою дитини в домашньому догляді.
Заводський районний суд м. Миколаєва рішенням від 2 травня 2019 року в задоволенні позову відмовив. Постановою Миколаївського апеляційного суду від 10 липня 2019 року рішення суду першої інстанції скасовано, а позов задоволено.
КЦС ВС ухвалою від 11 листопада 2020 року справу № 487/8206/18 передав на розгляд Великої Палати ВС. Колегія суддів КЦС ВС вважає, що положення ч. 6 ст. 179 КЗпП України щодо надання жінці відпустки без збереження заробітної плати у разі, якщо дитина потребує домашнього догляду, підтвердженого медичним висновком, є імперативними для роботодавця та становлять для нього обов’язок, а не право.
Водночас у низці постанов КАС ВС (у справах № 803/1883/17, № 1740/2481/18) викладена інша правова позиція: вказується, що сам факт подання заяви про надання відпустки для догляду за дитиною без видачі відповідного наказу не є достатньою підставою для невиходу на роботу. У цьому випадку невихід працівника на роботу може бути розцінений як прогул, який є підставою для його звільнення.
Велика Палата ВС конкретизувала висновки, викладені у вищевказаних постановах КАС ВС, і зазначила, що право на отримання відпустки без збереження заробітної плати для догляду за дитиною вважається реалізованим з моменту подання працівником належним чином оформленої заяви з доданими до неї відповідними підтвердними документами, а тому незаконним є звільнення за прогул працівника, який належним чином подав таку заяву, тобто повідомив роботодавця про волевиявлення щодо отримання відпустки для догляду за дитиною та у зв’язку із цим не вийшов на роботу у вказану ним дату.
ВП ВС виходила з того, що ч. 1 ст. 181 КЗпП України визначено саме порядок надання указаних відпусток, а не права та обов’язки учасників трудових відносин у зазначеному процесі. Для реалізації права на відпустку без збереження заробітної плати працівнику необхідно підтвердити факт хвороби дитини медичним висновком, оформити своє волевиявлення у відповідній письмовій заяві та повідомити про свій намір роботодавця.
У разі дотримання цього порядку працівник вважається таким, що реалізував гарантоване державою право на отримання відпустки без збереження заробітної плати. Кадрове оформлення (видача відповідного наказу роботодавця) поданої заяви про відпустку не є юридичним фактом, з яким пов’язується виникнення у працівника права на відпустку.
Велика Палата ВС змінила постанову апеляційного суду в частині розподілу судових витрат, а в іншій частині залишила це рішення без змін.
Постанова Великої Палати ВС від 8 червня 2021 року у справі № 487/8206/18 (провадження № 14-164цс20)– https://reyestr.court.gov.ua/Review/98146718.
