Злоупотребление процессуальными правами: подборка практики Верховного Суда

0
2014

Система PravoSud, которая включает 5 инструментов для юриста в одном приложении опубликовала обзор практики относительно злоупотребления процессуальными правами.  Подборка включает правовые позиции Верховного Суда с марта по сентябрь 2020 года.

Представляем вашему вниманию 5 актуальных правовых позиций.

1. На переконання Великої Палати Верховного Суду, нецензурна лексика, образливі та лайливі слова, символи, зокрема, для надання особистих характеристик учасникам справи, іншим учасникам судового процесу, їх представникам і суду не можуть використовуватися ні у заявах по суті справи, заявах з процесуальних питань, інших процесуальних документах, ні у виступах учасників судового процесу та їх представників.
Використання учасниками судового процесу та їх представниками нецензурної лексики, образливих і лайливих слів, символів у поданих до суду документах і у спілкуванні з судом, з іншими учасниками процесу, їхніми представниками, а також вчинення інших аналогічних дій свідчать про очевидну неповагу до честі, гідності цих осіб з боку осіб, які такі дії вчиняють. Ці дії суперечать основним засадами (принципами) адміністративного судочинства, а також його завданню. З огляду на це вчинення таких дій суд може визнати зловживанням процесуальними правами та застосувати, зокрема, наслідки, передбачені частиною третьою статті 45 КАС.
Образливі висловлювання на адресу суду, використання яких неприпустиме при оформленні, зокрема, й позовної заяви, які до того ж визначені позивачем підставою позову, суд першої інстанції правильно розцінив як зловживання процесуальними правами.
Враховуючи наведене, висновки суду першої інстанції про допущення особою зловживання його процесуальними правами, а відтак і наявність підстав для повернення позовної заяви на підставі частини третьої статті 45 КАС, ґрунтуються на правильному застосуванні норм процесуального права, аргументи скаржника цих висновків не спростовують.
Повний текст постанови ВП ВС від 14.03.2019 по справі № 9901/34/19 — за посиланням: https://app.pravosud.com.ua/public/docs/9514621/
2️⃣Враховуючи суть спірних правовідносин, колегія суддів дійшла висновку, що даний спір не відповідає всім ознакам публічно-правового спору, а тому не є публічно-правовим та не належить до юрисдикції адміністративних судів, а тому суд апеляційної інстанції правильно закрив провадження у справі.
Доводи скаржника про те, що такий висновок суду суперечить рішенню Конституційного Суду України № 10-рп/2020 від 01.04.2010 в якому зазначено, що Конституційний Суд України вважає, що вирішення земельних спорів фізичних та юридичних осіб з органом місцевого самоврядування як суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності належить до юрисдикції адміністративних судів, крім публічно-правових спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення, колегія суддів відхиляє.
З урахуванням конкретних обставин справи суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню адміністративного судочинства, зокрема: подання клопотання (заяви) для вирішення питання, яке вже вирішено судом, за відсутності інших підстав або нових обставин, заявлення завідомо безпідставного відводу або вчинення інших аналогічних дій, які спрямовані на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи. Якщо подання скарги, заяви, клопотання визнається зловживанням процесуальними правами, суд з урахуванням обставин справи має право залишити без розгляду або повернути скаргу, заяву, клопотання.
Таким чином Суд може визнати зловживанням процесуальними правами конкретні дії учасників справи, що свідчать про невиконання процесуальних обов`язків. Кваліфікація тих чи інших дій як зловживання правами здійснюється судом з огляду на обставини справи та, з урахуванням мети, яку переслідував учасник справи.
Повний текст постанови КАС ВС від 04.08.2020 по справі № 183/6913/16 — за посиланням: https://app.pravosud.com.ua/public/docs/76339413/
3️⃣ Під забезпеченням позову необхідно розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом.
Судом апеляційної інстанції з`ясовано, що подання Банком до місцевого господарського суду заяви про залишення без розгляду заяви про забезпечення позову до подання позову (з урахуванням вирішення цього питання у справі №910/16497/19, відсутності заборони щодо повторного звернення до суду зі заявою про забезпечення позову, відсутністю впливу заявника на автоматизований розподіл заяв судом) свідчать про належне користування позивачем правами, наданими йому чинним законодавством України.
В такий спосіб, доводи ТОВ ‘НВПІІ ‘Об`єднані зернові технології’ про зловживання Позивачем процесуальними правами є необґрунтованими та безпідставними, оскільки жодним чином не базуються на приписах Господарського процесуального кодексу України.
Не знайшли свого підтвердження й аргументи скаржника щодо порушення пункту 6 частини першої статті 139 Господарського процесуального кодексу України (заява про забезпечення позову не містить пропозиції Позивача щодо зустрічного забезпечення), адже комплексний аналіз процесуальних норм (статей 139, 140, 141 Господарського процесуального кодексу України) свідчить, що вирішення питання про необхідність застосування зустрічного забезпечення саме за ініціативою суду є виключно правом останнього, і лише подача відповідного клопотання зацікавленим учасником справи вже створює обов`язок суду вирішити позитивно чи негативно дане питання.
Отже, за відсутності відповідного клопотання про вжиття судом заходів щодо зустрічного забезпечення місцевий суд, з огляду на викладені норми, міг і не розглядати питання вжиття зустрічних заходів забезпечення позову.
В такий спосіб порушення місцевим господарським судом норм процесуального права у даному випадку не вбачається.
Повний текст постанови КГС ВС від 07.09.2020 по справі № 910/16497/19 — за посиланням: https://app.pravosud.com.ua/public/docs/77273137/
4️⃣ Залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню цивільного судочинства, зокрема:
1) подання скарги на судове рішення, яке не підлягає оскарженню, не є чинним або дія якого закінчилася (вичерпана), подання клопотання (заяви) для вирішення питання, яке вже вирішено судом, за відсутності інших підстав або нових обставин, заявлення завідомо безпідставного відводу або вчинення інших аналогічних дій, що спрямовані на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи чи виконання судового рішення;
2) подання декількох позовів до одного й того самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав, або подання декількох позовів з аналогічним предметом і з аналогічних підстав, або вчинення інших дій, метою яких є маніпуляція автоматизованим розподілом справ між суддями;
3) подання завідомо безпідставного позову, позову за відсутності предмета спору або у спорі, який має очевидно штучний характер;
4) необґрунтоване або штучне об’єднання позовних вимог з метою зміни підсудності справи або завідомо безпідставне залучення особи як відповідача (співвідповідача) з тією самою метою;
5) укладення мирової угоди, спрямованої на шкоду правам третіх осіб, умисне неповідомлення про осіб, які мають бути залучені до участі у справі.
Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 148 ЦПК України суд може постановити ухвалу про стягнення в дохід державного бюджету з відповідної особи штрафу у сумі від 0,3 до 3 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб у випадку зловживання процесуальними правами, вчинення дій або допущення бездіяльності з метою перешкоджання судочинству.
Подаючи касаційну скаргу, Любаренко І. О., як адвокат, достовірно знав про те, що касаційне провадження за нею не може бути відкрито, оскільки відповідно до пункту 1 частини друга статті 394 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції є остаточною та оскарженню не підлягає, а отже не підлягає касаційному оскарженню.
Ураховуючи наведене, зазначені обставини свідчать про зловживання адвокатом Любаренко І.О. своїми процесуальними правами, як представника особи, яку він представляє.
Повний текст ухвали КЦС ВС від 16.04.2019 по справі № 757/32769/15-ц — за посиланням: https://app.pravosud.com.ua/public/docs/9751256/
5️⃣ КЦС ВС зауважує, що потрібно розмежовувати зловживання процесуальними правами та зловживання матеріальними (цивільними) правами. Вказані правові конструкції відрізняються як по суті, так і за правовими наслідками щодо їх застосування судом. При зловживанні процесуальними правами суд має право залишити без розгляду або повернути скаргу, заяву, клопотання, позов, чи застосувати інші заходи процесуального примусу. Натомість правовим наслідком зловживання матеріальними (цивільними) правами може бути, зокрема, відмова у захисті цивільного права та інтересу, тобто відмова в позові.
Апеляційний суд скасував рішення суду першої інстанції та відмовив у позові, пославшись на зловживання процесуальними правами та недопустимість як доказу висновку про оцінку спірного житлового будинку. Хоча процесуальне законодавство не передбачає такої підстави для скасування рішення суду першої інстанції та відмови в позові як зловживання процесуальними правами.
ВС дійшов висновку, що апеляційний суд на виконання вимог ЦПК України, не переглянув рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку. Та за таких обставин, апеляційний суд зробив передчасний висновок про незаконність та необґрунтованість рішення суду першої інстанції.
Повний текст постанови КЦС ВС від 03.06.2020 по справі № 318/89/18 — за посиланням: https://app.pravosud.com.ua/public/docs/59908076/

ОСТАВЬТЕ ОТВЕТ

Пожалуйста, введите ваш комментарий!
пожалуйста, введите ваше имя здесь