
Звільнення за власним бажанням — це гарантоване трудове право працівника, передбачене законодавством. Водночас на практиці трапляються випадки, коли роботодавець відмовляється приймати заяву, затягує її реєстрацію або створює штучні перешкоди.
Про це повідомляє Інспекція з питань праці та зайнятості населення Дніпровської міської ради
Які права гарантує закон
Відповідно до ч. 1 ст. 38 Кодексу законів про працю України (КЗпП), працівник має право в будь-який момент розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, письмово попередивши роботодавця за два тижні.
Стаття 38 також визначає випадки, коли працівник може звільнитися без відпрацювання двотижневого строку, зокрема:
- переїзд на нове місце проживання;
- вступ до навчального закладу;
- неможливість проживання в місцевості за медичними показаннями;
- догляд за дитиною або хворим родичем;
- інші поважні причини.
Заява працівника про звільнення є одностороннім волевиявленням, а роботодавець не може його блокувати — він лише оформлює юридичну процедуру.
Якщо заяву «не приймають»: як зафіксувати подання
Щоб уникнути суперечок і довести факт подання, важливо мати документальне підтвердження. Закон не встановлює обов’язку отримувати підпис керівника на заяві — важливо довести її вручення.
Найефективніші способи:
- Подати через канцелярію/відділ кадрів
Попросити поставити на копії: вхідний номер, дату та час реєстрації, підпис відповідальної особи.
- Надіслати рекомендованим листом з повідомленням про вручення
Отримана поштою дата вручення буде вважатися датою подання заяви. Це найсильніший доказ у суді.
- Надіслати на офіційну електронну адресу роботодавця
Бажано додати електронний підпис, але навіть лист без нього може служити доказом подачі, якщо роботодавець користується корпоративною поштою.
Важливо: саме дата вручення заяви, підтверджена доказами, запускає двотижневий строк звільнення.
Як правильно оформити заяву
Заява має містити мінімум обов’язкових реквізитів:
- кому адресована (посада та ПІБ керівника, назва підприємства);
- від кого (ПІБ працівника, посада);
- текст: «Прошу звільнити мене за власним бажанням…»;
- дата звільнення (краще завжди вказувати конкретну);
- дата і підпис.
Якщо роботодавець рве заяву, не реєструє її або відмовляється оформити звільнення
Право працівника на звільнення не залежить від волі роботодавця.
Обов’язки роботодавця у день звільнення визначені ст. 47 та ст. 83 КЗпП, зокрема:
- видати наказ про звільнення,
- видати трудову книжку (якщо вона у нього/внести запис),
- провести повний розрахунок (зарплата, компенсація відпусток тощо).
Якщо роботодавець перешкоджає звільненню:
- Зберіть докази
- копія заяви з реєстрацією або квитанція про відправку листа;
- електронні листи;
- можливі свідки;
- аудіозаписи (якщо дозволено — особа має право фіксувати розмову, учасником якої є).
2. Надішліть письмову вимогу
Офіційною претензією вимагайте оформити звільнення та видати документи.
3. Зверніться до суду
Суд може:
- визнати факт припинення трудових відносин за заявою;
- зобов’язати оформити наказ;
- зобов’язати внести запис до трудової книжки;
- стягнути середній заробіток за затримку видачі трудової;
- стягнути моральну шкоду.
Практика судів підтверджує: досить довести факт подання заяви, навіть якщо роботодавець «робив вигляд, що її не отримував».
Практичні поради, які зменшують ризики
- Надсилайте заяву рекомендованим листом або реєструйте в канцелярії.
- На копії обов’язково має бути вхідний номер та дата.
- Зберігайте всі докази, навіть незначні.
- Не погоджуйтеся на «усні домовленості».
- Уникайте повідомлень у месенджерах — це слабкі докази порівняно з поштовими квитанціями.
Відмова роботодавця прийняти заяву про звільнення не позбавляє працівника права звільнитися. Головне — правильно зафіксувати факт подання. Закон на стороні працівника, а у разі спору суд стає найефективнішим механізмом захисту.
Тож навіть у випадку спротиву роботодавця, працівник може реалізувати своє право на звільнення та вимагати належного оформлення і виплат.


















