Робота з нефіксованим робочим часом – формат трудових відносин, режим якого передбачає гнучкий графік, коли працівник виконує свої обов’язки у періоди, визначені за домовленістю. Варто розуміти, які є правові особливості, переваги та гарантії такого формату зайнятості.
Про це повідомляє Східне міжрегіональне управління ДСУ з питань праці.
Поняття трудового договору з нефіксованим робочим часом
Трудовий договір з нефіксованим робочим часом (ТДНЧ) – це спосіб організації виконання роботи, при якому працівник виконує свої трудові обов’язки періодично тільки у разі потреби за вимогою роботодавця. При цьому максимальна тривалість роботи не може перевищувати нормальної тривалості — 40 годин на тиждень. Оплаті підлягає вся фактично виконана працівником робота, але оплата не може бути меншою, ніж за 32 години роботи на місяць.
Працівники з нефіксованим робочим часом мають всі права і гарантії, передбачені трудовим законодавством (в тому числі, право на щорічні відпустки, на вихідні дні, на оплату праці у підвищеному розмірі за роботу у нічний час, у вихідні дні, у шкідливих умовах тощо) (стаття 21-1 КЗпП України).
Що таке базові години при роботі з нефіксованим робочим часом
Базові години та дні при роботі з нефіксованим робочим часом – це часові періоди, під час яких від працівника може вимагатися виконання роботи, передбаченої трудовим договором, і які обов’язково визначаються у трудовому договорі.
Можлива кількість трудових договорів з нефіксованим робочим часом
Кількість трудових договорів з нефіксованим робочим часом у одного роботодавця не може перевищувати 10 відсотків загальної кількості трудових договорів, стороною яких є цей роботодавець.
Роботодавець, у якого працює менше ніж 10 працівників, може укладати не більше одного трудового договору з нефіксованим робочим часом.
Укладення письмового трудового договору з нефіксованим робочим часом: чому це важливо
Укладення трудового договору у письмовому вигляді при прийнятті на роботу працівника з нефіксованим робочим часом є обов’язковим відповідно до вимог пункту 62 частини першої статті 24 КЗпП України.
Відповідно до частини першої статті 2 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» у період дії воєнного стану сторони за згодою визначають форму трудового договору.
Таким чином, у період дії воєнного стану письмова форма такого договору не є обов’язковою.
Водночас при укладенні ТДНЧ у змісті такого договору обов’язково мають бути присутні умови, які є обов’язковими відповідно до закону:
- спосіб та мінімальний строк повідомлення працівника про початок виконання роботи, який повинен бути достатнім для своєчасного початку виконання працівником своїх обов’язків;
- спосіб та максимальний строк повідомлення від працівника про готовність приступити до роботи або про відмову від її виконання у випадках, передбачених частиною восьмою цієї статті;
- інтервали, під час яких від працівника можуть вимагати працювати (базові години та дні);
- розмір оплати праці за залучення до роботи поза межами базових днів або годин;
- додаткові підстави для припинення ТДНЧ (за необхідності).
Тож, з метою запобіганню виникненню трудових спорів, важливо фіксувати вищезгадані умови у письмовій формі.