Відсутність сторони обвинувачення під час апеляційного перегляду судом постанови про адміністративне правопорушення за ч. 1 ст. 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення, за умови дотримання об’єктивного та суб’єктивного критеріїв безсторонності суду, не порушує ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Таку позицію сформулював ЄСПЛ у справі «FIGURKA v. Ukraine» (№ 28232/22).
Стосовно заявника в цій справі поліція в листопаді 2020 року склала протокол про адміністративне правопорушення за ч. 1 ст. 130 КУпАП через керування транспортним засобом з ознаками сп’яніння й відмову заявника пройти огляд на визначення стану сп’яніння.
Розглянувши справу за відсутності сторін, районний суд визнав заявника винним за ч. 1 ст. 130 КУпАП та призначив йому штраф у розмірі 10 200 грн з позбавленням права керування автомобілем на 1 рік.
Заявник оскаржив цю постанову до апеляційного суду.
Апеляційний суд, розглянувши справу за участю заявника та його адвоката і без участі сторони обвинувачення, допитавши заявника, дослідивши письмові матеріали справи й відеозаписи з нагрудних камер працівників поліції, залишив без змін постанову суду першої інстанції.
Заявник вважав, що відсутність сторони обвинувачення під час розгляду апеляційним судом його скарги на постанову районного суду ставила під сумнів безсторонність цього суду на порушення п. 1 ст. 6 Конвенції.
ЄСПЛ нагадав свою усталену практику, згідно з якою наявність безсторонності для цілей п. 1 ст. 6 Конвенції визначається відповідно до суб’єктивного критерію, де враховуються особисті переконання та поведінка конкретного судді, тобто наявність у судді будь-яких особистих упереджень або необ’єктивності в певній справі, а також відповідно до об’єктивного критерію, тобто чи забезпечував сам суд, зокрема його склад, достатні гарантії для виключення будь-яких законних сумнівів у його неупередженості.
ЄСПЛ наголосив, що відсутність сторони обвинувачення у провадженні дійсно може порушити питання безсторонності суду та створити труднощі в реалізації обвинуваченим своїх прав.
Втім, ЄСПЛ не побачив ознак того, що апеляційний суд, за відсутності сторони обвинувачення, взяв на себе її функції. Окрім того, заявник не був позбавлений свободи, на власний розсуд обрав собі захисника та мав повну можливість підготувати свій захист.
ЄСПЛ також урахував предмет цієї справи, який стосувався незначного порушення правил дорожнього руху, за яке не передбачено покарання у вигляді позбавлення волі – категорії правопорушень, до яких гарантії ст. 6 Конвенції в її кримінальному аспекті з повною суворістю не застосовуються. На думку ЄСПЛ, заявник не вказав на жодні конкретні обставини, які б змусили його засумніватися в неупередженості апеляційного суду.