Доступність правосуддя належить до інституційних принципів, які стосуються організації та діяльності судової влади в цілому. Вони відіграють роль системоутворюючих чинників, що виражають сутність судової влади та її призначення в суспільстві, є підґрунтям судової системи та незалежності суддів при вирішенні судом юридично значущих справ.

Доступність  правосуддя  набуває нового образу при впровадженні електронного судочинства. Даний принцип починає відображатися по-новому і бути чимось набагато більшим і ближчим до кожного громадянина.

Щодня юристи та адвокати оформляють та друкують процесуальні документи, підшивають їх, везуть в суд, стоять годинами в чергах до канцелярій тощо. Такий перелік дій і все лише для єдиної мети – подати до суду документи. Ці методи вже давно є застарілими, особливо у період інформаційного суспільства та шаленого розвитку інформаційних технологій. Тому Україна поступово відходить від застарілих систем судочинства, що відстають від світового технологічного розвитку. На сьогодні відбуваються перші спроби втілити досвід закордонних країн, перейшовши від паперового судочинства до ефективнішого – електронного.

Для цього вже було прийнято Закон України «Про електронні документи та електронний документообіг», низку законодавчих актів, що дають змогу в електронному вигляді подавати документи до суду, проводити судові засідання в режимі онлайн, в електронному форматі інформувати учасників судового процесу, фіксувати процес аудіо/відео пристроями тощо. Одночасно було внесено зміни в процесуальні кодекси і доповнено статтею про  Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему.

Крім того, на сьогоднішній день працюють Єдина база даних електронних адрес, номерів факсів (телефаксів) суб’єктів владних повноважень, а також Єдиний державний реєстр судових рішень, сайт Судова влада та Єдина судова інформаційно-телекомунікаційна система, яка працює в окремих судах України в тестовому режимі.

Можливість подачі документів до суду через електронний кабінет можлива у 18 судах України, проте, за словами працівників судів, таку можливість громадяни використовують неактивно. Навіть поодинокі випадки подання документів через систему створюють проблеми як для заявників, так і для суду.

Україна лише починає робити суттєві кроки на шляху до е-суду, тоді як провідні Європейські держави вже впевнено крокують до мети електронного судочинства. Для прикладу серед країн із континентальною правовою системою, як і в Україні, найбільш взірцевим є електронне судочинство в Німеччині. Зокрема, подання документів, їх оброблення та навіть винесення рішення відбуваються в електронному форматі. Крім того, за допомогою платного особистого кабінету є можливість у письмовій формі вступати в дискусії з опонентом і оспорювати надані ним документи.

На прикладі Німеччини буде розглянуто, що саме необхідно зробити українському законодавцю для забезпечення принципу доступності правосуддя при електронному судочинстві.

Цивільне процесуальне уложення Німеччини повністю прошите на кожній стадії провадження електронним судом, що на нашу думку бракує Українському ЦПК, оскільки вся процедура та входження електронного судочинства в українське законодавство і практику має бути повністю регламентовано. Це необхідно для того, щоб забезпечити один із основних принципів – доступності правосуддя. Порядок використання і роботи електронного суду повинен позиціонуватися не як щось категорично нове, окреме від цивільного процесу як такого. Електронне судочинство має бути підлаштовано під Цивільний процесуальний кодекс і має передбачатися його використання у кожній з розділів та глав ЦПК. Це необхідно для чого, щоб кожен громадянин, студент чи кваліфікований адвокат, юрист читаючи у порядку проходження кожну стадію цивільного процесу розумів, які у нього є можливості та права і як саме він може використати електронне судочинство на кожній із конкретних стадій. Це необхідно для того, щоб все нове, що приносить з собою електронний суд було імплементовано і гармонічно додано до ЦПК України,  а не було чимось далеким та неосяжним.

Німеччина на сьогоднішній день є взірцевою країною Європи так само і в плані елекронного судочинства. Найважливішими системами, що активно працюють на сьогодні в Німеччині є електронний правовий обіг (elektronischer Rechtsverkehr), що являє собою не що інше, як електронну комунікацію з судами та електронні справи (elektronische Akte) [2, c.438].

В Цивільному процесуальному уложенні Німеччини міститься параграф 130а, який говорить про ряд вимог до електронного документу, який подається до суду. Так,  за загальним правилом єдино допустимим форматом електронного документа, що направляється до суду, є * .pdf, і лише в певних випадках дозволяється передача документа в форматі * .tiff на додаток (а не замість) до його передачі в форматі * .pdf. Інша вимога, якій повинен відповідати електронний документ, закріплена в абз. 3 §130а уложення і надає можливість вибору між двома варіантами: електронний документ повинен або бути завірений кваліфікованої електронним підписом відповідальної особи (перший варіант), або бути підписаний відповідальною особою і спрямований по безпечному каналу передачі (Sicherer Übermittlungsweg) (другий варіант).У другому випадку для підписання досить вказівки імені під текстом документа або додавання відсканованого підпису[3, c.61]

Канали передачі електронних документів, які можуть вважатися безпечними, перераховані в абз. 4 §130а. Цей перелік відрізняється технологічною відкритістю, оскільки поряд з конкретними діючими зараз каналами передачі даних вказує на те, що безпечними можуть бути і «інші загально федеральні канали передачі, які встановлені розпорядженням федерального уряду з дозволу Бундесрату і які гарантують справжність і цілісність даних, а також є доступними [для людей з обмеженими можливостями] (№ 4 абз. 4 § 130а ЦПУ)[3, c.61].

В ЦПК України статті 14 пункті 8 передбачено, особи, які зареєстрували офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, можуть подати процесуальні, інші документи, вчинити інші процесуальні дії в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи з використанням власного електронного цифрового підпису, прирівняного до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», якщо інше не передбачено цим Кодексом[1].

Таким чином скористатися електронним судом і подати позовну заяву зможе лише особа з наявністю електронного цифрового підпису, тоді коли в Німеччині є два варіанти такої подачі, які включають можливість відсутності ЕЦП. Проте передбачається перелік каналів передачі, що убезпечує систему суду від «непрошених гостей». Одночасно передбачається існування доступних каналів передачі для людей з обмеженими можливостями, що є величезним кроком вперед для досягнення принципу доступності правосуддя.

Вважаємо, що станом на сьогодні в Україні було б практично доцільніше передбачити кілька варіантів подачі електронної заяви, оскільки таким чином доступ до електронного суду буде у більшої кількості людей, позаяк не кожен українець володіє ЕЦП та не кожен захоче його оформити. А процес оформлення для кожного займе багато часу і тому система електронного суду не зможе запрацювати одразу. Для когось оформлення ЕЦП стане перешкодою і особа не зможе звернутися до суду, а отже її право на доступ до правосуддя суттєво обмежується лише одним можливим способом подачі позову через електронний суд – оформленням ЕЦП.

На сьогодні Україна не готова до раптового переходу процесу в рамки електронного судочинства, яке передбачає єдину можливість ним скористатися, а саме зареєструватися в електронному кабінеті попередньо отримавши електронний цифровий підпис. Здається надто самовпевненою така діяльність з огляду на те, що Німеччина йшла по шляху впровадження електронного судочинства досить довго і  досі продовжує йти. Існує ризик того, що передбачене ще не швидко запрацює, а коли запрацює  — ще довго не зможе робити це ефективно. Саме тому, станом на сьогодні,  законодавцю необхідно враховувати сучасні реалії та все ж не обмежувати чіткими рамками впровадження електронного судочинства та передбачити декілька більш наближених до українських реалій варіацій використання.

Якщо щодо комунікації між судом та учасниками процесу, між судами та органами в Україні в переважній мірі все зрозуміло і це передбачено та вже якось працює, то з безпосереднім електронним судом все складніше.(Мається на увазі безпосереднє ведення електронних справ).

В даний час у ФРН лише в кількох судах в рамках пілотних проектів при здійсненні правосуддя ведуться електронні справи: з березня 2015 року -в Ландсхутському земельному суді (Баварія), з середини 2015 року — в Боннському земельному суді (Північна Рейн-Вестфалія), з травня 2016 року — в Штутгартському трудовому суді (Баден-Вюртемберг) і з червня 2016 року — в Мангеймскому земельному суді (Баден-Вюртемберг). З 1 січня 2026 р. всі суди Німеччини (За винятком конституційних, на які Закон 2017 р не поширюється) будуть зобов’язані вести електронні справи[2, c.442].

В українських судах на сьогодні ведеться активна робота з переведення наявних справ в суді в електронний вигляд, підготовка до впровадження системи ЄСІТС здійснюється якнайшвидшими темпами. При надходженні нових справ до суду здійснюється їх переведення в електронний вигляд. Проте складність виявилася у розпізнаванні системою відсканованого документа, на що витрачається значний час — до 10 хвилин на кілька аркушів.

Цивільний процесуальний кодекс України у частині 9 статті 14 зазначає, що суд проводить розгляд справи за матеріалами судової справи в електронній формі. Процесуальні та інші документи і докази у паперовій формі не пізніше трьох днів з дня їх надходження до суду переводяться в електронну форму та долучаються до матеріалів електронної судової справи в порядку, визначеному Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему[1].

Таким чином ЦПК України передбачає ведення електронних справ у статті 14, проте надалі в ньому жодним чином не закріплюється статус електронної справи. Ніде не зазначається скільки має зберігатися паперова справа після її переведення в електронний вигляд. Одночасно немає і визначення електронного документу, його ознак відмінності від паперового та можливостей перевірки його достовірності. Відсутність таких положень  дає право говорити про те, що ведення електронної справи жодним чином не регламентується. А отже відсутнє закріплення основоположних визначень, зв’язаних з веденням електронних справ.  Як наслідок це може призвести до неправильного розуміння та тлумачення учасниками процесу понять електронної справи та електронного документу а одночасно і можливість присутності маніпуляцій недобросовісними учасниками справи.

Цивільне процесуальне уложення Федеративної Республіки Німеччина  чітко визначає положення про електронну справу §298a. (1) Матеріали справи можна вести в електронній формі. Федеральний уряд і уряди земель в межах своєї компетенції приймають постанову, яка визначає момент, починаючи з якого ведуться електронні документи та чинні при цьому організаційно-технічні типові умови формування, ведення та зберігання електронних документів. Уряду земель можуть це повноваження передати управлінням юстиції земель своєю постановою. Використання електронних документів може бути обмежене окремими судами або провадженнями. (2) Документи та інші матеріали, представлені на паперовому носії, повинні бути трансформовані в електронний документ, який замінює оригінал. Якщо в подальшому матеріали знадобляться на паперовому носії, вони повинні зберігатися не менше ніж до закінчення провадження, передбаченого законом. (3) В електронному документі повинна міститися запис про те, коли і ким матеріали трансформувалися в електронний документ [3, c.89].

Таким чином бачимо суттєво інший підхід до ведення електронної справи. Передбачається не лише можливість їх ведення, а й аспекти переведення паперових справ в електронні. Одночасно ФРН передбачає, що не кожен суд зможе зробити це негайно, тому суди мають право обмежити ведення електронних справ до появи такої можливості. Чого не скажеш про Україну, оскільки таких застережень у ЦПК не міститься а суди в переважній більшості не готові до ведення електронних справ ні технічно, ні кадрово.

Також бачимо, що при переведенні справи в електронний вигляд електронні документи заміняють оригінал, і в такому разі в електронному документі зазначається коли і ким він був трансформований.

Бачимо якісно інший підхід до переходу на електронні справи, оскільки за кожним електронним документом є відповідальна особа, яка перевела його з паперового в електронний вигляд. В Україні ж це здійснюється з нахилом на пріоритет швидкого переходу а не якісного і відповідального, що надалі може призвести до виникнення великої кількості питань щодо ясності та чіткості електронної справи  і ще багаторазового повернення до паперових справ, допоки система налагодиться. Закріпити можливість ведення електронної справи це добре, проте який буде статус у документів цієї справи та яким чином буде здійснюватися її ведення невідомо. Не передбачена можливість додавання аудіо та відео фіксації процесу до електронної справи чи будь-яким іншим чином її електронне збереження, зв’язку з чим виникає питання з яким статусом і в якому вигляді мають зберігатися такі файли?

Тому вважаємо, що  необхідне закріплення поступового переходу в залежності від можливостей певного суду і лише після того, як всі суди будуть підготовлені, буде готова вся нормативна база і кваліфіковані кадри – лише тоді можна говорити про введення ЄСІТС загальнообов’язково на всій території  України.

Можна зробити висновок, що електронний суд значно розширює можливість доступу до правосуддя кожної людини та громадянина, проте в сучасному стані технічного оснащення, матеріальної бази та нормативної такий принцип тільки обмежується.  Вважаємо, що для вирішення деяких проблем, зазначених вище, необхідно звернутися до практики та законодавства європейських країн, зокрема Німеччини.

Необхідно передбачити декілька варіантів  подачі позовної заяви  в рамках електронного суду без застосування ЕЦП, хоча б на початкових етапах становлення ЄСІТС, оскільки подача документів до суду лише через наявність електронного цифрового підпису значно обмежує коло осіб, які можуть звернутися до суду в електронному вигляді. Необхідно передбачити альтернативний варіант подачі заяви до того моменту, поки оформити ЕЦП зможе кожен і це буде насправді здійснено.

Українському законодавству необхідна докладніша регламентація ведення електронної справи, що стало б суттєвим полегшенням і для практики і для науки. Закріплення статусу електронної справи та електронного документа є важливим кроком до регламентації діяльності ЄСІТС. Імплементація роботи електронного суду має бути регламентована та передбачена або в окремому розділі ЦПК України, або ж  в кожному розділі передбачатися окремою статтею, враховуючи особливості стадії, процедури тощо.  Без такої регламентації невідомо чим є електронна справа, як вона формується і які її особливості. Це є вкрай необхідним на такому сучасному етапі переходу до електронного суду. Система електронний суд має бути чітко та поетапно передбачена на кожному виді провадження.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

  1. Цивільний процесуальний кодекс України Кодекс України; Кодекс, Закон від 18.03.2004 № 1618-IV Редакція від 04.11.2018/ Відомості верховної Ради України (ВВР), 2004, № 40-41, 42, ст.492/ [Електронний ресурс], Режим доступу: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1618-15.
  2. Проскурякова, Мария И. 2018. «Электронное правосудие в Германии: актуальное состояние и перспективы развития». Вестник Санкт-Петербургского университета. Право 3: 433–447. https://doi.org/10.21638/11701/spbu14.2018.312.
  3. Zivilprozessordnung in der Fassung der Bekanntmachung vom 5. Dezember 2005 (BGBl. I S. 3202; 2006 I S. 431; 2007 I S. 1781), die zuletzt durch Artikel 1 des Gesetzes vom 31. Januar 2019 (BGBl. I S. 54) geändert worden ist»/ elektronische Ressource: https://www.gesetze-im-internet.de/zpo/ZPO.pdf

Автор: Гевчук Анастасія

Призер конкурсу наукових студентських робіт V щорічного тижня цивільного процесу, студентка 1-го курсу магістратури судово-адміністративного факультету Національного університету «Одеська юридична академія»

 Науковий керівник: к.ю.н., доцент Стоянова Т.А.

ОСТАВЬТЕ ОТВЕТ

Please enter your comment!
Please enter your name here